Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Скінчивши огляд та надягнувши на дівчину нову сорочку, одна з свах іде з комори, здіймає з молодого шапку та вдягає на молоду. Молода, не маючи на собі нічого, крім своєї сорочки та шапки молодого, чекає на нього в цьому костюмі. Тоді дружко та піддружий, взявши молодого за руки, урочисто ведуть його в комору до молодої. Молода тричі вітає молодого. Потім його роздягають, і він підлягає так само дуже старанному обшукуванню, все для того самого — знайти якийсь вузлик чи ироторг. Ритуал вимагає, щоб молодого роззула молода. В одному з чобіт вона знаходить кілька монет, що їх завчасно туди покладено. Як свідчить Калиновськнй. в XVII ст молодий вдаряв свою жінку халявою 221. Нині, навпаки, по деяких місцевостях молода мусить бити свого чоловіка (Чуб., ст. 653). Тим часом свахи співають пісню, де робиться натяк на вільний вибір дівчиною; стоячи перед необхідністю скоритись цьому привабливому для неї звичаєві, дівчина каже:
Роззуватиму,
Кого знатиму;
Ледачого обійду,
Не займатиму .
Нарешті молодим кажуть лягти на ліжко, і після того всі відходять, примовляючи: «Не лінуйтесь же тут, людей не воловодьте!42 Як свідчить Чубинськнй, дуже рідко де дружко та свахи зостаються; а взагалі скрізь молоді зостаються на самоті. В разі, коли перебування молодих в коморі обмежене, коли вони не мають зоставатись там до ранку, дружко чи піддру-жий зостається коло дверей, чекаючи, поки молодий стукне в двері чи просто кине чобота, щоб повідомити про виконання шлюбного акту.
Тим часом гості, що зостались у хаті, далі п'ють та співають та.
Репертуар пісень, добраних для цієї нагоди, має своєю метою вихваляти та поясняти той акт, що в той час має доконатись у коморі: «Світи, ясний місяченьку, освіти небеса світлом прозорим, щоб нашим молодим було ясно видко в коморі. Молода журиться, сидячи на постелі, а молодий її цілує, примовляючи: «Не журися, моя мила, час збирати калиноньку та давати подарунки твоєму батькові й моєму. Вже старі вони обоє, будуть пишатися подарунками* (Орловка на Катеринославіцині). Дівчина не може відважитись иа жертву:
Же б я була знала,
В панцір бим ся вбрала.
(Чуб., X» 1276)
Инша пісня попереджує молодого, щоб він обходився з молодою ласкаво, бо вона може викинути його з ліжка {Чуб., № 1283). А ще в иншій говориться:
Ой пішов дощик краплистий.
Та уродив черчик черчистий.
Та не вміла Маруся носити,
Та мусіла Іванка просити:
«Ой окраси, Іванку, сей черчик мій.
Та звеселимо увесь рід свій...»
(Чуб.. № 1333)
Далі пісні набирають грубого тону:
Наїхали купці з Холма,
Питаються, почому вовна.
Чорная вовна По червониому сповна,
А білая вовна По золотому сповна.
Руно на руно клали Й у середині дірки шукали;
Тицю-тнцю у білу вовницю,
Утрапили червону криницю.
Продрав котик стелю Та впав на постелю;
Поти качався,
Поти валявся.
Поки тій Марусі Між ніженьки вбрався.
(Збірник Максимовича, № 27. 7 та 8).
Зоставшись на самоті з своєю жінкою, молодий не гається увійти в інтимні зносини з молодою. Як твердить Чубинськнй (ні в одному з инших джерел, нам відомих, ми не могли знайти підтвердження цьому), молодий не сміє докінчити акт, а мусить обмежитись самою дефлорацією; зі свого боку молода, яку навчили свахи, відштовхує його зараз же після першого зближення ш. А наколи молодий з тої чи иншої причини не годен до чину, якого від нього вимагають, причину його несили звичайно вбачають у браку поваги до певних звичаїв та до певних заходів остороги, шо їх завше треба вжити; йому, наприклад, категорично заборонено оглядатись назад, як тільки він прийшов додому, особливо, коли його ведуть у комору. Так само це може бути пояснене чарами, то до них спричинилась сама молода, а то, може, до справи вмішався і якийсь ворог, встромивши десь голку чи зав'язавши вузлика. R першому випадку молодий має розірвати сорочку своєї жінки, щоб знишити силу чарів; у другому випадку шукають причину лиха і, коли знайдуть щось підозріле, кажуть; «От якийсь дідько з пеііла кепкує з нас!»
42
Старост не »пускають Ід до «am. поки не дістануть од ии» «прано» > вигляді горілки, та вимагають у над листа, який стверджу* характер і»нього посольства В tari нлеаи таищоють. тримаючи соромну ■ руках. а іктм оддають іі молодому Свашки весь час підозріло оглядають it та запитують, «чи не приїхали еони шпигувати під приводом посольства» (Чув , Mb 379)
Поминаючи мсі ні риси ендогамії, ми хочемо звернути увагу читача на сяммхчйие значення нього звичаю. що наводить та «о* і найдавнішої старовини У стародавнії індусів «плода дарувала своєму майбутньому чоловікові сорочку, що Гі сама ткала та шила ( Atharvareda, XIV, акт у A de Gubernatis, І ІЗ) Після скінчення шлюбного ак ту індуська молода нкрива« чоловіка своєю одежею, примоклими «Вкриваю тебе одежею своєю, шо дав мені Ману, щоб ги належав мені одній, шоб ти не думав ні про яку нншѵ жінку» (Atbarvasamhita. IV. 37, иит у М. Осино на. Брачвое право древмнго востокл. Казань, 1В72. 173—174). iZùriop СиншлОимшЛ каже, шо всиновлення сороч кою було Відоме у греків в найдавніші епохи їхньої »«торії (Laisnel de la Salle. t>p cil . ЗО), і грецькі молоді міиялнся своєю одежею Взаємний обмін сорочками був звичаєм також і в иімиїн у середні віки (Gnmrn, Antiij. du droit allemand. 441; Laisnel de la Salle. 29). так само як y Франції був звичай носити в лемі, шлюбу сорочку, подаровану від молодоі, ией звичай практикуються Й лосі в Шаргр» (Chérir*). в Шори (Cher) тощо Його слосте режеио також у Болгарії та у сербів у Далмації (ibid. ЗО), І скрізь пей звичай ма< іиачеиня взаємного аси мов лейим та імтимноги зв'язку.
ш В цей момент у стародавніх греків та римлян співали єн»голами, дуже цікаве пояснення йшло них знахеди ми в одного французького юриста «Cum vero nova nutria in lecto cotfocata euet ac ad eam marltu» accessiset* ul clamor цш nonnunquarn a vtrginibu* in primo conflictu edi soi et exaudiri non potaet epilalamia a »ul» »ocits virgmibus canebantor» <Вritsonius, ГѴ vetefi rilu nupt., 331) В Італії, поли молодих заведуть до спальні, музики ті співаки виконують довгу серенаду під іх вікнами; а цьому ici беруть участь, повторюючи на всі лади, силкуючись, нюб їх іолоси було чути икнайаалмие «Ьиооа notie. Ьиооа notlel» 4Rev. des Tradition populaire». IStJft. VI. 181 ) Згідно j старим звичлам, шо їм перетворився в богохульство тільки завдяки иалівнчайиїй иаівмосп народу, в Бретані збираються під вікнами хати чи під вікнами молодих і побожно співають Veni Creator, цей звичай існує також і иа півночі Європи, однак з особливістю, шо вже погіршує справу: «Sunt et multae caeremoniae circa lori in If oit um, ut prochi a It* presbyter, si adsit vel cleric us canat hymnum Veni Creator» (Otaus Magnus. I. I. XIV. chap 10, p. 353, цнт. Ed du Mtril. op cit., 71).