Студії з української етнографії та антропології

41

c deo і иц alt no ul mas et fannina coniugentur Domiduco: ut sponsus in dnnto libenter esset. Aee* Malurnae ut cum viro libenter “»роля maneret, in cnbicuio antem quinque dii secreto ne paranvmph« qntdem praesentibus. colebantur: una erit. VirgintHAls dec ut libenter eupponeretur. lum Premadea: ut subacta se non male mover et el rccle comprime ratur. tertia dea. Pert undo ut sponsus concuteret et penetraret; quarta dea Venu«: ut utriquae creandae prolte fervor adesset. po»tremus erat Priapua ut vèn vena virllus insurgeret. . Et hi jogales dii dicebantur (Hotomenus, op. eil., 97. 9»)

*' В індусів священик каже м*миднм лигати на шлюбну постіль і додас, звертаючись до молодоі: «Будь весела в шлюбному ліжку, зроди дітей і цим чилоніком своїм» (Aharvasamhito, XIV, 2, 31). В Римі, як це можна бачити на малюнку, що маг назву Aлыкібрашкьке весілля, окроплювали очисткою водою хату нового подружжя, а середні віки священик творив урочисті благословення шлюбного ліжка. Иноді молоді під час благослонеиии сиділи на ліжку, але звичайно священик заходив до їх кімнати, вже як вони лежали У Зальибургсыюму ритуалі (Rituel de Salisburg) знаходимо для цього спеціальну формулу: «Deinde fiat benedicto super eos in lecto tantum cum Oremus: Benedicat Dens corpora vestra et animas vestraa et del super vos benedict»onem sicut benedixit Abraham Isaak et Jakob. Amen» Коли священик після обряду відходив, затягали завіси (Ed. du Mèril. op. cil., 44— 45). Р 1577 священик парафії Saint Ftienne du Mont в Парижі скаржимся, що яки Асі. Mtchant, один з його nape фіни, примусна його чекати до півночі дли благословенна шлюбного ліжка Pierre de Gondi наказав, щоб у май бутишму церемонія ця відбувались зи дни або принаймні ще перел вечерею (Laumier, op cit.. ХСІ) Див також щодо цього звичаю у гебрів (Guebres), ibid.. 219, в Абіссінії, Hildebrandi, De nupt vet. chnst. 106: Sie richten vor dem Hause im Hofe ein Bett aul. darin sitzt Braut und Bräutigam, dann kuvnmen drei Priester und singen überlaut: Aliiluia, und gehen mit etlichen gesingen dreimal uns Bette. .*

*'• В Італії «Siapplicava un pettine di giungo acento denti can augurii, perché il sudkio ca des sc (A. de Guberna-Us, od. cit., 141).

1x4 Он. Гриша. Весілля в Галицькому повіті (рукопис). m Beauplan, Description de l'Ukraine. I25, 126

Килимово«*, <>р cit.. 170.

ш «Не роззув» Володимире та вол по роззути Ирололка*. у X ще столітті каже Рогніда. дочка Рогаолода. як свідчить иии про те літопис (ЛЬтопись по піитськпму списку, 1871, гт 50) Задіться. шо чей зничлй. дужг старо давній та поширений у слав'яисьмому свіїі (Сумцовѵ О свяд. обмч . 29 30), ■ такій самій формі іиаходимо п.іьни в деяких східніх народів (у стародавні* иестгьріяи. ик свідчить Wood. op dt. I. 69. та > вірмеиів. як свідчить Tourntoit, Relation d'un voyage du Levant, 1717, II. 416) У стародавніх жил ut розіувании було одною і форм іивес-титури та означало початок спільиостя майиа: «Ніг aulem егві то» antiquitus in israil ргоріпцио» ut і» quando aller alteri suo juri cedebat. ut esset lirma concessio. sotvebat homo calceamenlum suum et dabat proximo suo hoc rrat (еяіітотит cessioriis in Israel* (Ruth, IV, 7), хоч, мабуть, можиа припустити також, шо в иих акт рпззувлнив кого небу дь був символом иоиижгния чи пилеглскти... Non »um dignus, procumbens solvere corrigtam calcea menlorum (Marc, I. 7). У західніх народів приймання чобіт означило підлеглість тв відмову від іиохі волі, всиновлений ходив у чоботях свого батыиі, шо взяв його іа сииа І Grimm. Deuts*hr Rechts Alterthùmer, 155. мит y Ed du Méril. op. cit. 21—22) Король острова Маи-Мурекярдо «regt Hlberniae miait calceamenta sua. praecipiem ei, ul super humeros suos in die Nalalis Domun per medium domtis suae portaret, in cunxpectu nuntiorum ejus. ul inde intefligerel. si suhjectuffl esse Magnorcgi» ( Du Congé,GIcää inf et med. lat. 11. 25. cot 2) На весіллі Івана Люфлс (Luftle) Лютер поклав одного його чобота в головах евші ппстелі. щоб вій також дістав панування га врядуваинн (Michelet, Viede Lulher. цит у Ed du Méril, op cit, 23). В колишній Німеччині молодий також узував cbokj молоду в день шлюбу В англосаксів The Mundbera (опікуй молодої) presented the bridegroom with on of Ihe bride's shoev as a taken of the transfer of autority» (Wood, op eft. II. 112) В Русільйомі. у Франції, найближчий родич молодої взував ій іавше цілком нові черевики В Ыт>» tBerry) всі присутні иа шлюбному бенкеті намагалися кити молоду, але тільки молодий досягав цього (Ed. du Méril, op cit.. 22) 6 Італії я багатьох їжолицих «Irovo indicate partico-Inrmente le scarpe come dono пиггіаіе* (A. de Gubernatis. op eft. IM) В Болгарії дел*ри | бояри і приносять пан чохи та черевики і вбуаають молоду, щоб іти до церкви; вони також дблкгть і про те, шоб укинути в черевик кілька монет | Боєнь. ор cit., 39, Чолакоаѵ op cit , 15, 24, 95. Любеиоаь, Ьаба Era. бо) Так само роблять у Великоросії, Ввмасі (Vendée) (Laisnel de la Salle, op. cit.. 34) тишо Нарешті ва Україні чобітки також звичайний подарунок, шо молодий дас своїй майбутній жінці (Чубииський, 214) Зіставляючи всі наведені факти, можна, ддаеться нам. припустити, шо слаа’ииський звичай, який наказував молодій розі у вати свого майбутнього чоловіка, мусить мати те саме походження й те саме символічне значений. шо й черевики, подаровані від молодого, можливо, шо це тільки модифікація цыло останнього звичаю, найпримітивиїїие значення якого полягало я згоді на всиновлення тв підлеглість і який придбав навіть юридичне значений. «Жінка, каже Michelet (Origines du droit français. 12, uht y l.aisnel de la Salle, ст 35),— ступала в черевик разом із тим. як вона вступала а паиунаиия ивд чоловіком».

Не меииі символічний характер, дуже бли.зькай до описаних вище звичаїв. Mat один шлюбний український обрид, шо ми його вище не зазначали і икий иідбуааггьса зараз же післи того, ик виготовлене іільне (le урочисте посилання молодому сорочки, шо іі пошила сама молода дли свого майбутнього чоловіка. Молода приносить сорочку тв кладе fl иа стіл, дружки беруть сорочку, скачують U та перев'яіують стрічками з маленьким пучком барвінку чн иишої зелені Потім беруть гідну з трьома галузками, оздоблюють її биидами, барам ком ги вівсом

і мадуть сорочку між пгттям Знизу гики чіплиють білу хустину, шо ми« иилятя собою лист мололоі. адресований до майбутньою чоловіка Потім зроблений гакни способом пакунок даюгь гпеїияльиій делегації, шо мо» йото іа нести молодому, членами цісї делегації звичайно бувають брати та ииші близькі родичі молодої Все їм робиться Ь супроводі пісень, а це вказуг иа ритуальний «арпктер івичаю В одні* з цих пісень говориться Гримнула шува рибойка в морі.

Прмплвло золото і геребро до берега.

Лгужбовому коминкові до чола.

ІІІоб світив, ик исиня зори,

Ой шоб вій з доріженьки не зблудив,

Шоб він крамиоі сорочки не згубив.

(Чуб., М 366)

Наша пісии просить місвци, шоб він освітлював дорогу дав того гимого Наїїйшоншн до дверей хати молодого, посланці співають:

Принесли гилю.

А иа гиді кошулю.

А иа коиіулі вінець...