Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
10
Другого дня після весілля. Сніданок молодої.
Молода іде по воду. Весільний прапор. Червона барва.
Коли молода — не дівчина. Вкриття голови.
В західній Україні, як ми це вже зазначали, молоді зостаються в коморі цілу ніч. Другого дня, дуже рано, відбувається церемонія зводин, цебто вставання молодих. Свахи, дружки, а иноді й мати молодого приходять до комори і, ствердивши дівоцтво молодої, дають їй иншу сорочку, вдягають її в очіпок та намітку, поверх якої кладуть червону бннду пу. У Бердичівському повіті разом із тим вважається конечним, щоб молода мала й червоний пояс .
В українців на Сідлеччині молодий, як ми це зазначили вже вище, коли сваха та бояре входять до комори, ховає свою жінку, і хто її знайде ***, той дістає від молодого викупне. Після того покривають голову молодиці. У бойків. у Галичині, налягають молодій очіпок, посадовивши її на ярмо, яке молодий тримає в себе на колінах 24°. У гуцулів молоду садовлять просто на коліна до молодого141.
Ми вже вказували виїце, як розплітають косу молодої та яким способом вдягають на неї очіпок. Було б більше рації в тому, якби цей обряд одбу-вався вже після того, як молода de facto з'єдналась зі своїм чоловіком Правда, тоді не було б і зворушливої церемонії прощання молодої з своїми дружками. У всякім разі це більше гармоніювало б із самим значенням весілля та його характером, бо ж українське весілля визнає тільки поганські звичаї, тільки з виконанням цих звичаїв воно дійсне, і тільки після реального з’єднання з чоловіком визнають за молодою її права як молодиці. Також і відрізування коси (тепер відстригають тільки кінці волосся) комбінується з актом покривання молодої у тих місцевостях, де цей обряд іцс виконується, а саме на Поділлі та в Галичині.
Після того як молоді вийдуть з комори, а иноді те й перед тим, до них з’являється делегація од матері молодої. Молоді приймають також делегацію дружок, що приносять їм снідання. «Чи знаєте, добрі люде, новину,— співають снідальниці,— Танка дочку загубила, а Горпина близняточка на світ породила: сина й дочку. В вухах їй не гомоніло, в животі їй не боліло... діти ходять вже й працюють». <На добридень, старенькая мати,- співають вони далі, входячи до хати та симулюючи весь час екзогамію,— як ся маєш, чим годуєш нашу гусоньку? Вкрав ваш хлопець нам гуску; сіткою її вкрива ли. в клітоньку замикали, наміткою зв’язали» ш. Після ритуального сніданку всі йдуть до хати. Однак у деяких місцевостях молодих зразу ведуть до хати і вже там частують ритуальним сніданням. З комори їх ведуть чи то за хустину, чи за рушник, згідно з місцевими звичаями, а в Сідлеччииі несуть разом із тим живого півня, тримаючи його за ноги й помахуючи ним . У Холмському повіті стелють солому по дорозі молодим під ноги. Цю солому потім ритуально молотять, а підійшовши до стола, молоді мусять перейти поверх нього, і для того ставлять для них драбину, повиту соломою. На Сідлеччииі також молотять солому, що була постелена на шлюбному ліжку; про це буде мова далі.
Иноді приносять також до хати сорочку молодої, щоб показати її всім присутнім; це викликає таке саме буйне виявлення радощів, як і в попередньому випадку: голосно кричать, співають, скачуть по лавах тощо. Потім посилають сорочку до матері молодої і т. д. з додержанням того самого порядку, що ми його тільки що описали 1ІА.
Але коли зводини відбуваються те вночі, то другого дня дають молодим лежень, спечений разом із короваєм. Найчастіше його приносять ше в комору. Потім молоду покривають наміткою з червоною биндою та ведуть до хати. Привітавши все товариство в хаті, молода йде до криниці по воду і дає свекрові вмитися, а иноді по черзі й цілій родині. На Сідлеччині, коли молода йде до криниці, бояре всіма способами намагаються перешкодити їй набрати води. Ми дамо пояснення ритуального значення цього звичаю, як будемо говорити про весілля у болгарів; а тепер ми обмежимося лише цитатою з праці Яичука, який дуже правдиво спостеріг, що ритуальний характер цього звичаю дуже добре зазначений таким фактом. Коли на власному обійсті нема« криниці, то власнику криниці, що з неї взято воду, посилають дарунки, які складаються з хліба, рушника та дрібних грошей.