Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Свої принципи Самойлов намагався втілити в життя. Групу московських письменників і філософів він запевнив, що може добути в Ташкенті морфій, перевезти його на північ, на Колиму, де багато наркоманів, і в такий спосіб отримати величезний прибуток. Потрібні лише гроші для закупівлі морфію. Чари Самойлова і перспектива участі в прибутку зробили свою справу, і письменники дали йому грошей. Він зібрав 30 тисяч рублів, а потім зник, і більше про нього нічого не чули.
Із послабленням репресій у Москві з’явилася певна кількість квартир, де збиралися люди, не згодні з офіційною ідеологією. Однією з них була квартира вчителя математики Юрія Мамлеєва, іншою — квартира Олени Строєвої, куди приходили іноземці в ті часи, коли вони майже не мали змоги зустрічатися зі звичайними радянськими громадянами. У цих квартирах можна було зустріти католиків, фашистів, гомосексуалістів, поетів, художників, сюрреалістів. Туди навідувався Олександр Єсенін-Вольпін, який був на той час анархістом, а також багато хто з тих поетів, що читали свої вірші на площі Маяковського.
Шиманов познайомився з Мамлеєвим в Історичній бібліотеці в той час, коли ще не визначив власні погляди. Мамлеєв відрекомендувався йому як ідеаліст і послідовник Канта. Коли Шиманов сказав, що є матеріалістом, але не марксистом, йому здалося, що Мамлеєв подивився на нього зі справжньою ненавистю.
Мамлеєв писав оповідання про боротьбу добра зі злом, в яких добро завжди перемагало, але в результаті знайомства із Самойловим, який узяв у нього велику суму грошей, в ньому відбулася певна зміна. Мамлеєв почав писати оповідання, в яких висміював добро в світі. Він заявив, що Бог — його особистий ворог, і спробував винайти власну релігію, яку назвав «яйністю» — від слова «Я». Головна настанова цієї віри полягала в тому, що він сам є єдиною реальною річчю в світі, а все решта — це його враження. Шиманов спитав, чи означає це, що, розмовляючи з ним, Мамлеєв насправді розмовляє сам із собою, але той уникнув відповіді.
Шиманов намагався навчитися чогось у кожного стрічного. Одним із постійних відвідувачів Історичної бібліотеки був Лев Барашков, прихильник Ніцше та Чаадаєва. Він виступав за абсолютний індивідуалізм і не визнавав жодної моралі. Іншим членом гуртка був Ілля Барашков, який приходив додому до людей в нацистському однострої, вільно говорив німецькою та знав промови Гітлера напам’ять. Пізніше він став старообрядцем і відпустив бороду. Була ще група містиків, які цікавилися східною філософією, який та переконували одного молодого художника приєднатися до них.
У країні, яка поволі оговтувалася після років сталінізму та матеріалізму, містикам вдавалося переконати людей, наприклад, у тому, що тигр Чандра в Московському зоопарку є одним із втілень Будди й що можна отримати від нього якесь вище знання, якщо невідступно дивитися йому в очі. Користуючись щирістю та сприйнятливістю цього художника, містики відряджали його до зоопарку, де він годинами стояв на холоді й дивився на Чандру, тоді як вони розважалися з його дружиною.
Шиманов познайомився також із Костянтином Пучковим. Це був студент-філолог, що йому одного разу наснився сон, в якому він нібито побачив істину, але, прокинувшись, не міг згадати, що це було. Потім цей сон повторився, але він теж не зміг його запам’ятати. Третього разу він знову відчув себе вночі віч-на-віч із істиною, зусиллям волі примусив себе прокинутись і, запаливши сірника, записав щось на звороті пачки цигарок, а потім заснув знову. Наступного ранку він прочитав на пачці: «Запах гасу». Ось у чому полягала «істина».
У Пучкова були великі, задумливі карі очі та мрійливий вираз худорлявого обличчя. Він мав приємні манери й гарно розмовляв англійською мовою. Дізнавшись про зміст свого сну, він вирішив, що єдиний спосіб знайти істину — це цілком присвятити себе їй та відмовитися від звичайного життя. Він кинув інститут, залишив свій дім і став волоцюгою, ночуючи на сходових клітках тоді, коли не вдавалося заночувати у друзів. Він припинив їсти, але зберігав свої приємні манери, що становили різкий контраст із його способом життя та мертвотною зовнішністю. Час від часу він працював і навіть примудрявся виконувати якісь випадкові переклади, але щось потойбічне міцно тримало його в полоні. Наприкінці 1960-х років він влаштувався на роботу сторожем на березі річки у Володимирській області. Одного ранку його не знайшли на посту, а за кілька днів його тіло виловили з річки. Причина смерті залишилася невідомою.