Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
— Пане, а ви б пляшечку не допивали — пригостили б старого? — нерішуче промовив бородань до мене.
Я подивився на дно пляшки. Лишилась десь третя частина. Що ж, власні похорони я вже достатньо обмив:
— Тримай.
Рука з татуюваннями на пальцях лягла на прозоре скло.
Цікаво, чи це не в тюрмі бороданю зробили такі синюшні позначки на п’ятірні?
Тим часом мій співрозмовник приклався до пляшки і ледь не одним ковтком висушив її.
— Уф! — промовив вдоволено дідуган. — Дякую, хлопче! Чудове винце! Мене, до речі, Опанасом звуть. Чи просто Опа, для друзів.
Я заплющив очі і глибоко вдихнув. Бувай, Яне. Вдалої мандрівки у царство мертвих.
— Джон, — назвався я у відповідь.
— Джон? Це не наше якесь ім’я… — здивувався бородань.
— Не подобається — котись звідси, — знизав я плечима.
Чолов’яга не образився на такі слова, а навпаки посміхнувся так широко, що його обличчя стало схоже на жаб’ячу пащу:
— Вітаю тебе, Джоне! А ти добрий чоловік, як я бачу.
Сперечатись було безглуздо, тому я лише порхнув губами і хотів було подивитись на море, та старий мовив:
— Отак вікуєш собі і навіть не здогадуєшся, що ще живуть на світі люди, яким не шкода півпляшки алкоголю для чужого старого!
Я промовчав.
— А ти відпочивати приїхав? — ніяк не міг вгомонитися старий.
— Може й відпочивати, — знизав я плечима і раптом згадав про те, що тривожило мене найбільше. — А твої татуювання на руках — це означає, що ти сидів десь?
— Було діло, — кивнув бородань.
— А яка кара зараз за вбивство?
— А ти що когось уже вбив?
Я намагався тримати себе в руках, та прямі питання завжди висмикували мене із нормального стану. І зараз у голові зародилося ціле дерево сумнівів із сотнями листочків страху — а що, як цей бомж теж підстава, аби тільки вибити з мене зізнання? І десь на його старезному зморщеному і потрісканому, як земля на сонці, тілі приліплений мікрофончик, що допомагає служителям порядку знаходити паскудників, типу мене?
— Ну, не хочеш казати — і не треба, — знизав плечима дід, — діло буденне. Хоч би новини подивитись — і направо, і наліво — усюди вбивства… А за них строк від 5 до 20. Хоча, як не пощастить — то й довічне можуть приліпити. Тоді єдине лишиться — сидіти по вечорах марудитися з тими книжками моральними, а зранку на загальнодержавне благо вкалувати, як собака на посту.
Бородань піднявся з лави і задумливо похитав головою:
— Піду я. Пізно вже.
І пішов. А я лишився один. У руки стало прохолодно через посилений вітер з моря. Я поклав долоні в кишені і раптом намацав невеличку колбу… Таблетки!
Після того, як ще в Києві я поспіхом кинув ліки матері у шафку, в кишені лишились ненароком прихоплені пігулки Ігоря.
Діставши білу ємність, я відкрив кришку і побачив рожеву пілюлю. Можливо, світ знову стане таким рожевим, як був колись, якщо я спробую її?
Ян сказав би, що це погана ідея. Варто знайти тихе місце, аби переночувати, а на ранок іти шукати підробіток. Може, за місяць вдасться заробити грошей і прожити ще якийсь час тут, доки вдома все вгомониться, вляжеться. Аж потім, без сумніву, підвернеться нагода повернутись до матері… Аби тільки з нею все було добре!
Але ж Яна більше не було. А Джон дістав пігулку з посудини, підніс до очей — рожеве тло, червоненькі цятки. Наче вітамінка.
На смак вона виявилась крохмально-солоденькою.
Свята вийшла зі скляних дверей клубу і, зробивши кілька кроків, одразу ж перечепилась за щось кремезне.
Вона навіть не встигла набрати у груди достатньо повітря, тому полетіла на землю з голосним «ах!», що мало б привернути увагу довколишніх. Але на вулиці біля клубу вже не було жодної душі — 5 година ранку — це саме той час, коли навіть безпритульні коти й собаки міцно сплять і пихтять носами у своїх схованках.
Свята запобігливо встигла підставити долоні, аби не вгрузнути обличчям у асфальт. Тепер червоні цяточки на шкірі від недавньої взаємодії з частинками гравію нещадно кололи нерви.
Та наступної миті її невдоволений погляд торкнувся перепони, що змусила дівчину впасти.
— От халепа! — шоковано видихнула Свята і, не встаючи, підповзла до тіла, яке перекрило їй дорогу із нічного клубу.
Чорне розкуйовджене волосся, потерта шкіряна куртка темно-синього кольору, щетина, вузькі міцно зімкнуті губи… Це був шибайголова з потягу!
Він спав прямісінько на повороті від виходу з клубу. Можна було подумати, що хлопця били, і він, не допусти небо, помер чи просто знепритомнів, але дихання було рівне й сильне. Швидше за все, він лишень надерся алкоголем до безтями.