Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Окрім того: навіщо взагалі турбуватися, зважаючи на те, що ДНК неандертальців, на відміну від ДНК мамонтів, принаймні частково живе в нас у середині. Наскільки велика частина нашого генетичного спадку походить від неандертальців, оцінюють по-різному, однак зазвичай ця цифра становить 2–4 відсотки від нашого ДНК. Міжнародна група вчених, очолювана вже названим Сванте Пяебо та Каєм Прюфером, провела секвенування генома зразка «Віндія 33.19», скам’янілої кістки ноги європейської неандерталки, знайденої в печері в Хорватії. Результат продемонстрував, що від 1,8 до 2,6 відсотка генома сучасної людини походить від неандертальців.
Це стосується насамперед неафриканців. Сучасні африканці, на відміну від усіх інших на планеті, майже не мають генів неандертальців, позаяк їхні пращури залишалися вдома, коли решта праафриканців пішла у великий світ. Корінні африканці сьогодення ніколи не проходили роздоріжжям й ніколи не зустрічалися з неандертальцями і передусім – ніколи не мали спільних з ними дітей. Саме тому ми, народжені в Європі сьогодення, хоч на краплю є неандертальцями. Достоту як і деякі вихідці з Далекого Сходу, Меланезії та австралійські аборигени мають дещицю ДНК денисівської людини. Денисівська людина – це ще один родич родом з Азії, споріднений із неандертальцями, але як вид – відокремлений.
Якщо ми хочемо заново познайомитися з неандертальцями, то можемо натомість подивитись у дзеркало і трохи попишатися цією частиною нас самих. І це не лишень прихована цікавість – гени неандертальців усередині нас не мовчать і не згасають. Їхній вплив на людей, починаючи від зовнішнього вигляду і закінчуючи поведінкою, важко переоцінити.
Перш ніж робити будь-які наступні висновки, варто згадати, що генетика – це пазл підвищеної складності, взаємодія безлічі генів різного походження. Неандертальці вплинули, наприклад, на те, як легко наша шкіра обпалюється на сонці в дитячому віці. Ці ж гени також можуть впливати на наш циркадний ритм, біологічний годинник. Дослідження показали: що північніше людина живе, то сильніше на її організм впливає ген ASB1, який вирішує, чи людина є совою за біоритмом або чи подобається людині куняти по обіді. Ген ASB1 походить від неандертальців далекої півночі, де темрява панувала більшу частину дня в холодну пору року. Там біологічний годинник не йшов із таким самим регулярним ритмом, як у тих, хто жив на далекому півдні.
Отож краплина генів неандертальців і досі жевріє в середині нас, проте мене не полишає думка, що ми також можемо бути носіями їхніх спогадів. Або ж радше спогадів про спогади, відлунням відлуння голосів протолюдей, що передавалися крізь тисячоліття від одного багаття до іншого.
З іншого боку, відтоді минуло сорок тисяч років, ба навіть більше. Уже насправді неможливо довести щось подібне. Проте це цікава історія, яку мені подобається розповідати своїм дітям перед сном.
Утім настав час збирати наплічник і вшиватися з цього великого роздоріжжя у часі й просторі.
Беззаперечно, наша присутність у Європі в ролі її хазяїв і, відповідно, відсутність неандертальців заледве була б реальною без ланцюжка подій, пов’язаних із кліматом, що почалися приблизно сто тисяч років тому й підштовхнули Homo sapiens покинути Африку.
Уміння наших новоприбулих предків пристосовуватися до дедалі примхливішої погоди льодовикового періоду дало їм перевагу над неандертальцями. Homo sapiens максимально користалися цією перевагою, що й призвело до зникнення неандертальців понад сорок тисяч років тому. І більше вони нікому не потрапляли на очі, за винятком того мигцевого, маленького відблиску в дзеркалі ванної, коли ранкове світло випадково падає під саме тим, правильним кутом.
3. Вас вітає голоцен
Сіное, друже мій, ми, мабуть, народилися перед кінцем світу, адже світ уже старий – тисяча двісті років спливло від побудови пірамід. Коли я про це думаю, хочеться опустити голову в долоні й плакати, наче дитя.