Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Є люди, які вважають, що міф про Всесвітній потоп ґрунтується на реальній події, яка сталася приблизно 12 500 років тому, наприкінці останнього льодовикового періоду. Тоді Чорне море було внутрішнім озером, ізольованим від Середземного моря перешийком там, де сьогодні протікає Босфор. Коли льодовиковий період добігав кінця і рівень води піднявся через танення льодовиків, Середземне море проломилося через скелястий перешийок. За короткий час величезні обшири води перелилися за скелі й повністю затопили морські береги разом з їхніми жителями. Рівень Світового океану, певне, піднявся на цілих 80 метрів, а вода залила приблизно 155 000 квадратних кілометрів, що відповідає майже половині площі Фінляндії. Така катастрофа мала б здатися місцевим кінцем світу, покаранням богів за людські гріхи. А з часом оповідку закарбували у величних епосах і не в одному Святому Письмі.
Чи вдасться довести зв’язок між міфами про Всесвітній потоп Ноя / Утнапіштіма та водою, що увірвалась у Чорне море наприкінці льодовикового періоду? Ні, навряд чи, але це не зупинило серйозних океанологів – приміром, Роберта Балларда, першовідкривача уламків «Титаніка», – в їхніх пошуках затонулих поселень на затоплених повінню берегах колишніх озер. Попри заведену полеміку щодо достовірності теорії про затоплення Чорного моря, погодьтеся, це гарна історія. Дослідження, власне, не заперечують можливість ізольованості Чорного моря від Середземного та того, що наплив морської води міг відбутися наприкінці льодовикового періоду. Але з огляду на зазначену в теорії незвичну швидкість подій і виняткову висоту підняття рівня Світового океану, ця гіпотеза вельми суперечлива й далека від доведення.
Треба, певна річ, визнати, що набагато ймовірніше хтось знайде сліди затоплених поселень кам’яного віку на дні Чорного моря, аніж неспростовний доказ зв’язку між реальними неандертальцями та казковими тролями. Та й украй малоймовірно, що хтось зустріне справжнісіньких тролів. Згідно з розповідями моєї бабці, ці створіння зникли з Півночі з приходом християнства, адже їхні вуха не зносили бамкання церковних дзвонів.
За казками ховається серйозне запитання: тож куди зникли неандертальці? Або ж правильніше: чому вони зникли? Одного вечора декілька років тому, перебуваючи у літній хижці, я дивився серіал Шведського телебачення «Літні розмови»[7]. Того сезону серед гостей сидів професор Сванте Пяебо, очільник Інституту еволюційної антропології товариства Макса Планка у Лейпцигу. Пяебо – іще один передовий експерт людства з питань неандертальців. Поміж іншим, учений вивчав ДНК з понад сімдесяти різних кісток ніг неандертальців. У програмі він поставив точнісінько таке саме запитання: «Куди вони подалися? – А потім повів далі, власноруч оголосивши майже до болю очевидну відповідь: – Розслідуючи це зникнення, усі докази не можуть указувати на причетність будь-кого іншого, крім нас – Homo sapiens».
Насправді ж дуже ймовірно, що їхнє зникнення є одним із перших скелетів у нашій спільній шафі. Вони мешкали тут до нас, справжні європейці за походженням, а ми прийшли й витіснили їх. Протягом багатьох років, двохсот тисяч, ба більше, неандертальці пристосовувалися до суворої погоди та холодного клімату, притаманного територіям на південь від краю льодовикових щитів. Вони залишалися тутешніми європейцями впродовж усього тогочасного зледеніння і, очевидно, протягом минулого, поки ми вешталися Африкою.
Попри тролеподібність, незграбність і туподумство порівняно з нами, вони були геть не дурними. Їхній мозок був більшим за наш. Вони ховали померлих, попри полеміку щодо церемоній поховання. Неандертальці були здатними до комплексного мислення, точнісінько як і ми. Вони були митцями: нещодавно виявлені наскельні малюнки в Мальтравіесо, що в Західній Іспанії, створені щонайменше 67 000 років тому, задовго до прибуття на Піренеї Homo sapiens. Людина неандертальська користувалася кам’яними інструментами, окрім того, розвинувши й поліпшивши їх, скоса поглядаючи на моделі наших прабатьків по їх прибуттю.
7
Sommarpratarna – шоу, в якому четверо-п’ятеро гостей – видатні шведи з різних царин – розмовляють, сидячи за столом. У 2013 році шоу відвідав, наприклад, теперішній прем’єр-міністр Швеції Стефан Льовен.