Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Озеро Аґассіс – колишнє велике льодовикове озеро, що лежало в центральній частині Північної Америки, південно-західніше Гудзонової затоки, приблизно 13 000 років тому. Ім’я озеро дістало від швейцарсько-американського дослідника льодовикової доби Жана Луї Аґассіса – одного з найпалкіших прихильників теорії льодовикового періоду в ХІХ столітті.
Незадовго до того, як гребля 12 800 років тому луснула, озеро Аґассіс до країв наповнилося талими водами з північно-американського льодовикового щита, що танув із карколомною швидкістю у такт потеплінню. Площа озера перевищувала площу п’яти Великих озер, які сьогодні лежать неподалік американсько-канадського кордону, разом узятих. За найбільшого розливу Аґассіс охоплювало цілих 440 000 квадратних кілометрів – це означає, що воно було більшим за Балтійське море та будь-яке сучасне озеро, включаючи Каспійське море.
Попри величезні розміри, вічним Аґассіс не було. Озеро почасти захищали крижані вали, а коли ці бар’єри тріскали – що ставалося з певною періодичністю, – великі частини озера раптово виливалися в Атлантичний океан майже мигцем.
Імовірно, те саме сталось і на початку пізнього дріасу. Коли озеро Аґассіс зненацька та бурхливо дренувалося, ефекти не обмежилися підняттям рівня морів. Величезні об’єми прісної води, раптово скинуті в Атлантичний океан, негайно та істотно вплинули на циркуляцію води в океані. Циркуляція Гольфстріму та його північного продовження, Північно-Атлантичної течії, порушилася, що призвело до швидкого та майже негайного похолодання.
Холод протримався майже тисячу років, перервавши відступ льодовиків, а льодовиковий період тимчасово повернувся. Найвідчутнішими стали зміни на північних узбережжях Атлантичного океану. У Скандинавії під час пізнього дріасу середня січнева температура повітря впала на цілих десять градусів Цельсія. На місце лісів, які вже встигли поглинути велику частину території, повернулася тундра. На далекому півдні Європи середня річна температура впала на 4–6 °С. Влітку майже втричі похолодніло, а взимку крига сковувала Атлантичний океан аж до берегів Південної Англії.
Похолодання в період пізнього дріасу не охоплювало всю Земну кулю. У південній півкулі льодовики продовжували танути, а у тропіках подекуди стало навіть тепліше. Це спричинене тим, що більша частина тепла залишилася на півдні, замість того, щоб перенестися нагору до рідних мені широт.
Геологічний «гальмівний слід» льодовиків, відступ яких перервав пізній дріас, можна й досі побачити у вигляді так званих кінцевих морен[10]. Морени Ра у Південній Норвегії, Середньошведські морени та Салпаусселькя у Фінляндії – усі ці гігантські гряди утворились уздовж південного краю Пізньовейхсельського Феноскандійського льодовикового щита через зупинку його танення.
Попри те що пізній дріас достатньо катастрофічний і важливий кліматичний період – це ще, строго кажучи, не голоцен. Лише після того, як пізній дріас згасне, а Гольфстрім набере колишню швидкість, вважатиметься, що льодовиковий період добіг кінця й настала доба голоцену.
Але й у майбутньому крижані гіганти нагадуватимуть Європі про своє існування. Вони це робитимуть пліч-о-пліч із подіями Бонда, навколо яких обертається цей розділ. Я вирішив фокусуватися на тих подіях, які мають особливе значення для нашої цивілізації та її історії. Подія Бонда під номером п’ять, безумовно, належить саме до них.
БОНД 5: РОЗКВІТ СУЧАСНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА
8.2 Kiloyear Event – таку назву носить подія, що сталася 8200 років тому. Ми прибуваємо в середину інтергляціалу, клімат уже почав ставати приємно-теплим, а життя, включаючи людське, почало вкорінюватися навіть на Далекій Півночі. Скандинавія на той час щойно звільнилася з кайданів льодовиків, хоча мине ще чимало часу, поки, наприклад, узбережжя Ботнічної затоки побачить денне світло. Сучасні прибережні шведські міста Ваза й Умео тоді лежали глибоко під поверхнею колишнього Анцилового моря, величезної водойми, що пізніше стала Литориновим морем і нарешті Балтійським.
Коли суходіл Фінляндії піднявся, з Анцилового моря утворилися великі озера сьогодення: Саймаа, Нясіярві та Пяйянне – колишні затоки Анцилового моря. Затока Саймаа тоді була відокремлена від основної тюленячої популяції, тому в тамтешніх водах почали розвиватися власні види тюленів. Слід колишньої берегової лінії Анцилового моря й досі чітко видно в ландшафті, приміром у гельсінському районі Якомякі, будівлі й дороги якого підносяться над рівнем моря на шістдесят метрів.
10
Кінцева (термінальна) морена – скупчення уламків гірських порід, відкладених у вигляді дугоподібних гряд біля нижнього кінця долинного льодовика за його тривалого стаціонарного положення.