Погода, яка змінила світ

А поки над роздоріжжям глибоко у минулому сутеніє, я розведу багаття, аби тримати холод льодовикового періоду якомога далі, а потому дозволю собі розповісти вам коротку казочку. Деякі фрагменти наступного тексту, зауважте, не ґрунтуються на наукових дослідженнях, а є продуктом моєї фантазії, яка, своєю чергою, черпала натхнення з казок, що мені розповідали в дитинстві, вкладаючи спати.

Коли я ночував у бабусі з дідусем, бабця зазвичай читала мені казки на ніч. Будинок, у якому вони жили, стояв у іншому кінці двору, тож я проводив у них чимало часу. До моїх улюблених казок належать книжки Ельзи Бесков про тролів. Бабуня також співала мені колискову троль-мами. «Гу-ай-ай-ай-ай-пуф», либонь чули[5]. Ну й нам відомо, як зазвичай описують тролів: добряче схожі на нас, однак ширші, гладкіші, дуже сильні, часто небезпечні для того, хто зайде задалеко у ліс. Найкмітливішими їх, мабуть, не назвеш, проте достатньо мудрими з багатьох поглядів тролі точно є. А живуть вони в дрімучому темному лісі.

Точнісінько, як і неандертальці, тролі схожі на наших пра­батьків.

Неандертальця мій дідусь назвав би «борцухою», лишень вимовляючи це слово на свій південний манір: «барцуха», широко роззявляючи рота на літері «а». І справді, людина неандертальська вирізняється дебелістю, широченними плечищами, здоровенними м’язами та нечуваною силою. Така будова тіла обґрунтована тією добою, завдяки їй первісні люди могли вижити у холодній Європі льодовикового періоду. Неандерталець зберігав тепло краще, ніж Homo sapiens, чиї довгі, вузькі, граціозні кінцівки еволюціонували під африканським сонцем.

Статура неандертальця була також результатом його способу полювання. Виживання на морозі потребувало дієти, яка базувалася головно на протеїнах. Джерелом білків слугувало м’ясо. Гора м’яса. Улюблений метод полювання неандертальця був простим. Він ховався за деревом у тіні й вичікував, поки повз пройде олень чи кабан. Тоді мисливець вистрибував і валив тварину на землю. Перелом ноги, поруч із численними переломами та зрощеннями всіх ребер, – звичне явище на розкопаних скелетах, що дало вченим змогу зробити відповідні висновки щодо способу полювання неандертальських мисливців. Вони проживали тяжке, сповнене болю життя. Зникненню цього виду принаймні не посприяла нездатність упоратись із суперником у рукопашному бою, адже їм це точно було до снаги!

Вони були настільки грізними, я твердо у цьому переконаний, що наші пращури, сидячи навколо багать під зірками, почали розповідати про них казки. Казки, які дійшли до сьогодення крізь тисячоліття. Ви вже розумієте, куди я хилю?