Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Або ж принаймні так мало би статися за початковим планом. Нині залишається тільки спостерігати, як наше втручання до клімату вплине на графік прибуття майбутнього заледеніння, повернення крижаних гігантів. Може, початковий план заморожений, так би мовити.
Так звані кліматичні скептики полюбляють наголошувати на тому, що клімат ніколи не зазнавав змін. І справді: клімат завжди регулювали одні й ті самі природні механізми (але все-таки природні і спричинені людиною зміни клімату не взаємовиключні явища). Найбільші кліматичні катастрофи голоцену, спричинені природою, охолоджували клімат. Від початку голоцену виявлено дев’ять особливо холодних періодів, більшість супроводжувані посухами. Між цими періодами минало, згрубша кажучи, 1500 років.
І вважається, що всі вони – о, диво! – збігаються у часі з важливими подіями та критичними етапами в історії нашої цивілізації. Наприклад, не виключено, що Велике переселення народів, яке призвело до падіння Риму в V столітті н. е., стало наслідком одного з таких періодів похолодань. А так званий Малий льодовиковий період, який тривав між XIV і XIX століттями, також був однією з цих подій.
Малий льодовиковий період, імовірно, принаймні частково спричинений зменшенням кількості сонячних плям і підвищеною активністю вулканів. Візьмемо для прикладу так званий мінімум Маундера у XVII столітті, тоді люди каталися на ковзанах Темзою, а король Швеції Карл Х Ґустав переправив свої війська через замерзлі протоки: Малий і Великий Бельт.
Деякі фахівці називають ці закономірні та повторювані кліматичні коливання циклами, або подіями, Бонда. Цю назву вони отримали не на честь Агента 007, а на честь американського геолога Джерарда К. Бонда, чиє дослідження цієї закономірності, опубліковане наприкінці 1990-х, привернуло чимало уваги. Події Бонда пронумеровані від 0 до 8 у зворотному хронологічному порядку: остання, Малий льодовиковий період, міститься під номером 0.
З чим ці події пов’язані – чи вони мають щось спільне з ритмічними змінами у сонячному випромінюванні, чи то пак із циклічними коливаннями морських течій, – нікому достеменно не відомо. Чи дійсно існує якась закономірність, чи йдеться лишень про статистичні збіги? Вчені досі про це сперечаються. Щодо 1500-річного циклу точилися й точаться дискусії серед кліматологів. Деякі впевнено скажуть, що це контроверсійне питання. Проте неможливо заперечити, що щось таки ставалося з орієнтовно 1500-річним інтервалом, часто з фатальними наслідками для молодої людської цивілізації.
Є причини вважати, що принаймні перші цикли Бонда зумовлені порушеннями в циркуляції Гольфстріму (або ж АМОС – Atlantic Meridional Overturning Current[9], – як він називається на жаргоні вчених). Гольфстрім, коротко кажучи, – це могутня течія, що переносить об’єм води, як у сотнях Амазонок, і таку кількість тепла, що виробляє мільйон атомних електростанцій. Жителі Північної Європи взагалі завдячують Гольфстрімові життям.
Ось тут, мабуть, своєчасно пояснити, як ця течія функціонує. Гольфстрім, течучи від Південного узбережжя США на північ, виділяє тепло та водяну пару. Випаровуючись, морська вода не виділяє у повітря сіль. Це означає, що, рухаючись на північ, солоність вод чимраз зростає.
Коли вода стає солонішою, заразом зростає її густина. Це призводить до того, що вода опускається приблизно на 1500 метрів десь під час наближення до Ісландії. Звідти вода прямує підводною течією назад на південь. Отже, функціонування течії трохи скидається на конвеєр, допоки не виникають можливі порушення.
Коли солоні поверхневі води змішуються з прісними, наприклад талими водами ґренландських льодовиків, здатність води опускатися знижується. Це, своєю чергою, призводить до сповільнення конвеєра.
Так відбувається не лише в теорії. Нам відомо, що північно-східне продовження Гольфстріму, Північно-Атлантична течія, сповільнилася приблизно на п’ятнадцять відсотків од середини 1950-х. Почасти це спричинено природними коливаннями: Гольфстрім має швидший і повільніший періоди. Проте ми не можемо заперечити, що частково послаблення безпосередньо пов’язане зі спричиненим глобальним потеплінням таненням льодовиків у Ґренландії.
Втім талі води, які нині витікають із Ґренландії, бліднуть на тлі потоку, що потрапив в Атлантичний океан майже 13 000 років тому.
БОНД 8: ПІЗНІЙ ДРІАС, ЛЬОДОВИКОВИЙ ПЕРІОД ЗАВДАЄ УДАРУ У ВІДПОВІДЬ
«Коли греблі рве» – така підназва теж пасувала б цьому циклу Бонда. Роль «греблі», яка рветься, у цьому випадку відіграє озеро Аґассіс у Північній Америці. Йдеться, власне, про два пов’язаних між собою озера – Аґассіс і Оджибвей, але, аби оминути ускладнення, поговорімо лишень про Аґассіс.
9
Атлантичний меридіональний перекидний обіг (англ.).