Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
— У ту мить, — сказала вона, — я хотіла тільки одного: щоб той хлопець забрав мене з собою.
Тоді вона говорила ще щось про дітей і про страх, але чоловік її не слухав, бо добирав слова, аби сказати одну річ, яку він хотів, щоб ця жінка знала. Він хотів сказати, що того вечора, дивлячись на неї, скручену клубочком, таку бездоганно правильну і чисту, — так, чисту, — він відчув якесь дивне умиротворення, якого не пізнає більше ніколи в житті, хіба що на коротку мить, коли дивитиметься на якийсь краєвид або в очі якоїсь тварини. Він хотів би докладно описати оте відчуття і знав, що самого тільки слова «умиротворення» аж ніяк не досить, але йому на думку не спадало нічого іншого, крім одного: то було неначе опинитися перед чимось безконечно довершеним. Він знову, уже вкотре, відчув, як важко описати словами все те, що діялося в роки війни: немовби якісь чари справили, що ті, хто пережив усе це, не вміють розповісти, а тим, хто вміє, не дано було пережити. Він підвів очі й поглянув на жінку. Вона щось говорила, але він її не чув, бо думки знову понесли його кудись далеко, а він був надто втомлений, щоб опиратися. Так він і сидів непорушно, відкинувшись на спинку крісла, аж поки з очей у нього не потекли сльози. Він плакав, не соромлячись, не ховаючи обличчя в долонях і не намагаючись стерти з нього жалісну гримасу, а сльози стікали йому аж за комір, скочуючись по шиї, зморщеній і погано поголеній, як і у всіх старих на світі.
Жінка замовкла на півслові. Вона не зразу зауважила, що він плаче, і тепер не знала, як повестися. Нахилившись над столом, вона пробурмотіла щось упівголоса. А тоді інстинктивно обернулася й побачила за сусіднім столиком двох молодиків, що дивилися на чоловіка; один із них сміявся. Вона крикнула щось, і коли молодик повернувся до неї, зиркнула йому в очі й голосно сказала:
— Тварюка.
Тоді наповнила чарку вином і підсунула її до чоловіка. Мовчки. Знову сперлася на спинку крісла. Чоловік не переставав плакати. А вона раз по раз люто зиркала навкруги, мов самиця якогось хижака коло нори зі своїм виводком.
— Хто такі ці двоє? — запитала хазяйка кафе, що стояла коло прилавку.
Офіціант зрозумів, що вона говорить про двох старих он за тим столиком.
— Усе в порядку, — сказав він.
— Ти їх знаєш?
— Ні.
— Той старий тільки що плакав.
— Знаю.
— Вони наче й не п’яні…
— Ні, там усе в порядку.
— Але скажи сам, чи ж конче приходити сюди, щоб…
Офіціант не бачив нічого поганого в тому, щоб плакати в кафе. А проте промовчав. Хлопець говорив із дивним акцентом. Він поставив на прилавок три порожні чарки й пішов назад у зал.
Синьйора обернулася й деякий час дивилася на двох старих.
— А вона, мабуть, була колись дуже гарна…
Вона мовила це вголос, хоча поряд не було нікого, хто б міг її почути.
Замолоду вона мріяла стати кіноакторкою. Усі казали, що вона — дівчина розкута, впевнена в собі, та і їй самій подобалося співати й танцювати. Вона мала приємний голос, нічого особливого, але приємний. Згодом вона познайомилася з одним торговцем косметикою, і він забрав її в столицю, де вона знялася в рекламі нічного крему. Потім вона вислала ці фото додому, запхавши до конверту кілька банкнот. Ще пару місяців вона намагалася виступати як співачка, але без особливих успіхів. Зате з фотомодельним бізнесом справи пішли краще. Лаки для волосся, помада, одного разу навіть якісь краплі від почервоніння очей. На кар’єру в кіно вона махнула рукою. Подейкували, що там треба з усіма переспати, а її це не влаштовувало. Одного дня вона дізналася, що оголошено конкурс на телеведучих. І пішла на проби. А що вона була розкута, впевнена в собі дівчина з приємним — хоч і нічого особливого — голосом, то подолала перші три відбіркові етапи і в підсумку стала другою в списку тих, кого не взяли. Їй радили зачекати: може, звільниться якесь місце. Вона зачекала. А через два місяці стала диктором на першому каналі національного радіо: оголошувала програму передач.
Одного чудового дня вона повернулася додому. Вдало вийшла заміж. І тепер має кафе в самому центрі.