Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
Що ж до іспанців, там, у Мадриді, то вони чекали фінішу перегонів наступного ранку, на світанку. А наразі, непевні, вирішили всю ніч протанцювати.
Моє волосся гарно розділене, неначе сяючі пшеничні колоски на пагорбах мого містечка; під блакитним наметом стоять 224 накриті столи, як того бажав король, що правив Іспанією в ці дні тисяча дев’ятсот третього року. І я — головний офіціант цього застілля. Просто перед фінішною стрічкою — це безнастанне сяяння кришталю та срібла. Одну за одною я протер кришталеві чаші — і за кілька годин я знову їх протру, аби витерти ранкову росу. Я пообіцяв, що коли вони задзвенять під гуркіт королівських машин, то будуть бездоганними, — саме тому я поливаю водою останні сто метрів через кожні дві з половиною години. На моєму кришталі не знайдеш жодної пилинки, хлопче.
Покажіть мені вуста юних панночок, що торкнуться цього кришталю, чи подих, від якого запотіє його прозорість, дайте відчути тріпотіння серця, з яким перед іспанськими дзеркалами, яким я заздритиму все своє життя, приміряють вони сукні у цю мить.
А тим часом перші автомобілі вже почали прибувати в Шартр. Перед тим, як у супроводі комісарів змагань на мотоциклах заїхати в місто, вони помалу збавляють хід.
Вони ще не відійшли від щойно перерваної гонитви, і від них ще йшов важкий запах перегонів. Пілоти користалися перепочинком, щоб попити, протерти свої окуляри. Ті, хто їхав на більших авто і мав механіків, обмінялися кількома словами. Виїхавши за місто і залишивши комісарів позаду, залізні коні погуркотіли в напрямку села. Першим у Шартр прийшов Луї Рено.[3] У цьому місті стояв собор, де у вікнах були вітражі. У цих вітражах відбивалося небо.
Обліпивши краї дороги, наче мухи цукрову піну, наче рясний дощ, що поливає французькі поля, мільйони роззяв збіглися подивитися на змагання. Першим через тріщину в циліндрі в самому серці свого схожого на торпеду «Морса» зійшов із дистанції Вандербільт. Люди бачили, як він під’їхав до каналу. На прямій ділянці шляху, що проходила вздовж річки, проїхавши три населених пункти поблизу Руа і вітаючи кожного помахом руки, барон Катере,[4] атакуючи Жеро та Рено, не помітив повороту. Його «Мерседес» занесло на дорозі, і він закінчив перегони під каштанами. Сталь погнулася, зустрівшись з віковим деревом.
В Аблісі жінка, що ще півгодини тому почула той страшенний ґвалт, вийшла з хати і пішла подивитися, що трапилося. Вона навіть не встигла покласти яйця, що тримала в руках, саме готуючи щось на кухні. Аби зрозуміти, що сталося, вона чекала, поки дорогою промчить наступна пилова хмара. Проте та неслася на швидкості, якої жінка ніколи не бачила. А водій автівки вже й забув, що можна рухатися так повільно, як ця жінка. Рука стисла яйця. І в ту мить, коли «Панар-Левассор» Моріса Фармана[5] обривав жінці життя, відкинувши її далі від машини, де вона спершу мучилася, а потім померла там, де теоретично автівкою її збити не могли, мабуть, лише Господь Бог почув, як тріснула яєчна шкарлупа.
У перших новинах про перегони йшлося лише про Марселя Рено, про якесь нещастя, і ні слова більше. Можна було б подумати, що сталася звичайнісінька аварія. Поступово шал перегонів зникав з уяви Марселя Рено, який лежав, простягшись на землі обабіч дороги, як зник і образ священика, що схилився над ним, поки повз них, огортаючи пилом передсмертне соборування постраждалого, пролітали інші автомобілі, для яких змагання ще тривало. Потім люди казали, що щось відскочило і тому всі чотири колеса неконтрольованого авто полетіли у чорне нутро натовпу. Ніхто не знав, як удалося уникнути масових жертв. Марсель Рено щось собі зламав. Власне, він віддав Богові душу. І хоч як не прикро, але цілком природно, що серветки з фламандського льону знесло вітром, тому довелося їх прибрати і стіл набув уже геть іншого вигляду. Посередині стояли кошики з фрезіями. Звичайно ж, жовтими і червоними, як королівські кольори. Почувши про смерть Рено, звістка про яку прийшла каблограмою, іспанці влаштували хвилину мовчання, аби вшанувати пам’ять загиблого. Проте в душах уже зароджувалася думка, що завдяки цьому нещастю змагання набули того статусу, до якого так прагнули, і тепер жоден прояв вишуканості чи багатства не видаватиметься ані перебільшенням, ані пустощами. Тепер це сприймалося навіть з якимось полегшенням.
3
Луї Рено (1877–1944) — французький підприємець, конструктор та автогонщик, засновник концерну «Рено».
4
П'єр Катере — відомий бельгійський гонщик і випробувач.
5
Моріс Фарман (1877–1964) — французький автогонщик, авіатор, авіаконструктор та підприємець.