Биті є. Книга 2: Макс
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-2360-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Биті є. Книга 2: Макс». Краткое содержание книги:
Він теж хоче зникнути, аби знову з'явитися іншим, сильним. І опиняється в глухому лісі без води, їжі. Тут він відкриває нові, темні та жахливі, грані своєї душі…
Уникнувши пазурів смерті, Макс зустрічає дівчину. Це шанс почати життя спочатку, але…
Чи вийде він переможцем у двобої із самим собою?
— Прошу, пані Доро. Ваш розклад на сьогодні.
А там — три слова: підйом, життя, спати.
Дора усміхається — хіба за це платять? — спішить поратися по хаті. Має заробляти. Спочатку вмовила Ганну Іванівну дозволити свою кімнату прибирати, потім і до інших апартаментів добиралася у ті дні, коли Макс залишав її вдома. Та частіше пил збирала служниця, бо зазвичай відразу після раннього сніданку Макс наказував Дорі:
— Біля під'їзду чекай.
Добре, добре… Дора нашвидкуруч збиралася, спішила сходами вниз, бо у той самий час Макс спускався ліфтом і Дора ніяк не могла второпати, чому ніколи не скаже: “Поїхали, Доро!” чи, приміром, “За п'ять хвилин виходимо…” Дивний… Нарізно виходити з одних дверей, щоби за мить зустрітися біля автівки?.. Дора завжди встигала першою. Тупцювала біля “мазераті”, що вона — файна-красна — ночувала у дворі, відгородженому від вулиці червоно-білим шлагбаумом: чужим зась… За мить виходив Макс, натискав кнопку сигналізації автівки — пік! То значило — сідай. Добре, коли у фонд…
Благодійні проекти, обговорення бюджетів… Дора стовбичитиме за Максовою спиною, поки він сперечатиметься із сивим блідим чоловіком на Ім'я Август Альфредович і щось наказуватиме русявій красуні Юлії Скачко. Потім відсуне папери. До Дори:
— Сиротам краще іграшки купити чи гречку?
“Людей”, — пише у блокноті Дора. Кладе перед хазяїном. Усміхається винувато: вибачте.
Отака дурна! Ну, запитали тебе чітко: іграшки чи гречка? То й обирай з двох!
— Ваша Дора, часом, із привидом Бакуніна не сперечається ночами? — вигинає тонкі сині губи Август Альфредович Закс. — Щодо примирення із дійсністю… А то з такими ідеями… Ми і нового президента до скону обиратимемо.
Макс сміється. Макс не приховує азартної радості в ті дні, коли Дора виводить із себе сивого сердечника Августа Закса.
— Августе Альфредовичу! Скачко і ви! Прошу! Приєднуйтеся! Чим не привід для дискусії? Якщо суспільству пропонують тільки дві одиниці. І не важливо, про що мова — про політиків, їжу чи спосіб мити тіло… Хіба люди повинні обирати з двох? Хіба не мають права знехтувати морквою і буряком, якщо хочуть м'яса?
Юлія Скачко — змією поміж двох вогнів.
— Але ж… М'яса однаково немає. Тільки морква і буряк. Краще наїстися, аби вистачило сил дочекатися… м'яса.
Макс регоче недобре. Дора бачить — Макса дратує і принижує зміїне повзання.
— Скачко! — вибухає. — Ви станете вегетаріанкою з тою морквою і буряком. Ви уже не потребуватимете справжнього, свіжого м'яса, поки чекатимете у тих сподіваннях.
— То що із сиротами? — Август Альфредович Закс із легковажною упевненістю пальми, що їй одній тільки й рости на невеличкому острівці в океані, кілька років поспіль одноосібно керував фондом “Сила добра”. Та грім ударив — відсунули на другий план. Питай тепер молодого та пихатого, що там із тими сиротами, хай би вони…
— Із сиротами? — Макс ще збуджений. — Ви ж чули. Людей. Ми купимо їм людей.
— Тобто?
— Заохотимо волонтерів, аби ходили до дітей. Спілкувалися. До кіна водили чи просто морозивом пригощали. Друзі. Сиротам потрібні друзі, а не гречка.
— Хіба друзів купують? — нагадує про себе Скачко.
— Купують. Не обов'язково грошима, — відповідає Макс. — Покупка — це задоволена зацікавленість. А чим вона оплачена — грошима, часом, болем, сльозами, самоповагою, репутацією… Це ж просто! От цим ви і займетеся, Скачко. Завтра на ранок хочу бачити ваші пропозиції.
Дора любить ті дні, коли Макс бере її з собою у фонд. Завжди проситься залишитися — уже навчилася листи із проханнями про допомогу сортувати, інформувати пресу про найближчі плани фонду електронною поштою. Та й каву заварювала файно — навіть Август Закс прицмокував: смакота…
Та доводилося супроводжувати хазяїна не тільки у “Силу добра”.
Окремий кабінет розкішного ресторану — Макс вітається з двома молодими чоловіками, що вони сидять за столом, із цікавістю роздивляються Дору. А це що за екзотичний супровід? Розмова ж… конфіденційна. Макс усміхається приязно:
— Дора завжди поряд…
Дора застигає біля дверей і, скільки чоловіки товчуть — і їжу, і розмови, — стільки стоїть, аж ніжки терпнуть. Нащо йому це? “То нічого”, — вмовляє себе. Згадує гладкий від купюр щоденник. Нічого… До літа тільки… А там — до Португалії.
Та були дні, що Дора любила їх найменше. Макс сідав за кермо, вказував Дорі на місце поруч… Скеровував на Поділ. Як намазано. Гамір Андріївського, Сковорода у голубах, тихий провулок біля Могилянської бурси чи облізлі старовинні прибуткові будинки навколо Житнього… Зупиняв авто на узбіччі. Дора усміхалася збентежено, заглядала йому у вічі: невже знов так зле? Чому?