Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
Маляс, мисливець, жив за чотири будинки від Глумського на пагорбі. Після небагатої, але гарної хати голови дивитися на цю оселю було просто мука. А втім, Малясова хата й до війни мала такий вигляд, немов Глухаркою щойно пронісся ураган. Неначе її довго-довго крутило в повітрі, а потім шваркнуло на землю так, що аж покрівля осіла, як сідло, і поперекошувало вікна. За перехнябленим дірявим тином росло тільки дві яблуні, та й ті дички, «свиняча радість». Проте Маляс геть усьому знаходив розумне пояснення. Він казав, що отаким своїм життям учинив опір німецьким окупантам: ті ніколи не зупинялися в нього на постій. І коли б усі отак жили, як він, Маляс, то німці на Поліссі просто повимирали б з голоду й холоду, бо, мовляв, вони до таких умов зовсім незвиклі.
Чому Штебльонок, приїхавши до Глухарки, зупинився саме в цій хаті, було незрозуміло. Мабуть, мисливець заговорив його. Жінки базікали, що всьому причина Малясова дружина, та це вже були справжнісінькі плітки. Я подумав про це, коли Малясиха вийшла мене зустрічати. Вона мала майже квадратні форми — самохідний протитанковий надовбень, уквітчаний барвистого хустиною. Мостини під Малясихою аж поскрипували. Вона легко могла б розвалити цю хистку халупу, коли б їй заманулося увійти не через двері, а через стіну.
— Заходьте, заходьте! — радісно защебетала господиня. — Ставте вашу рушницю в отой куточок. Там тепленько… Та нічого, нічого, не обтрушуйтесь, у нас паркетів отих нема…
Отак лагідно у Малясів мене ще не зустрічали. Невже зброя робить людину бажаним гостем?
Сам господар морочився із своєю старенькою рушницею, обмотуючи дротом розщеплений приклад.
— А… колего — мовив він. — Сідай, сідай, теє-то як його. Гостем будеш.
Чого він назвав мене колегою, було неясно. Може, угледівши карабіна, він подумав, що я теж з племені мисливців?
Недовго думаючи, Малясиха поставила на стіл пляшку.
Я зрозумів, що «яструбкові» загрожує небезпека не тільки з боку бандитів.
— З цієї рушниці Я в лісі, теє-то як його, кабанчика поклав за сто метрів, — провадив далі Маляс. — Бельгійська! Мені за неї «зауер» давали…
Взагалі у цього мисливця все було незвичайне: рушниця, пес, якого він називав сеттером-лавераком, що завжди справляло сильне враження на слухачів, коза, що нібито давала близько шести літрів молока в день, і таке інше. Маляс був типовий сільський базіка.
Я відмовився од випивки. Господар зразу ж заходився частувати мене мисливськими байками.
— Слухай-бо, Маляс, — мовив я, — розкажи про Штебльонка. Тільки без брехні. Усе, що знаєш.
— А що Штебльонок? Штебльонок він і був Штебльонок, гарний чоловік, теє-то як його.
Натхнення у Маляса вичерпалося, тільки-но треба було перейти від фантазії до точної розповіді. Блиск в очах згас. Мюнхгаузен зник, переді мною сидів сухий дідок з кудлатою борідкою.
— Чого Штебльонок подався до райцентру? — запитав я.
Мені здалося, що Маляс здригнувся. Він якось жалібно зиркнув на дружину, немов очікуючи від неї стусана.
Ну та й мужичків лишила у селі війна!
— Не знаю! — врешті сказав він. — Оцього не знаю!
— А що ти знаєш?
— Та нічогісінько, він же дурень! — втрутилася Малясиха. — Ви ж гляньте на нього! — І вона уп’ялила очі в чоловіка, начебто не встигла намилуватися ним за двадцять років.
— Штебльонок нічого вам не сказав перед тим, як пішов?
— Нічого…
— Про Горілого не згадував?
Маляс пожвавішав. Видно було, що розмова минула якусь небезпечну для нього критичну точку. Він зморщив жовте личко, пригадуючи.
— Якось ми розбалакалися. Він, Штебльонок, теє-то як його, партизаном війну пройшов. Там, у білоруському краї. У загоні Козельцова… Ну й розповідав, що Горілий багато їм крові попсував…
— Фашистський недолюдок! — вставила дружина, яка пильно стежила за точністю характеристик.
— Недолюдок! — згодився Маляс. — Він, Горілий, у німців велику силу мав. От вони йому доручили, теє-то як його, набрати цей, як би точно сказати… протипартизанський загін. Ну, обманний. Бандерівці, а не відрізниш од партизанів!
— Ти точніше кажи, а то верзеш нісенітниці, — знову втрутилася Малясиха. І повернулася до мене: — Ви вже вибачайте, коли він що не так скаже.
— Ну і діяв той загін на зразок партизанів, — провадив далі хазяїн. — По лісах шастали… І якщо десь натикався на справжніх партизанів, то знищував їх… Або на німців наводив. Обманом. Ну, ще грабували, вбивали, катували людей, щоб озлобити проти партизанів!
— Фашистські недолюдки! — докинула Малясиха.