Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Чомусь такі попередження з’являлись, як тільки виникали чергові непорозуміння між лідерами опозиції, ставалась якась свіжа сварка, чи просто, як гормони у підлітків, починали «грати» амбіції. Часто ці політики просто хотіли про себе нагадати, щоб народ не розхолоджувався і не забував про їхнє існування. Крім соцмереж вони любили з обличчями, сповненими переживань за долю Майдану і України, вибігти на сцену з вигаданим повідомленням про запланований штурм. Після цього такі політики «йшли в народ» і там влаштовували демократичні фотосесії з «простими» майданівцями. Поруч із ними «випадково» опинялись телекамери і ввечері у новинах з’являвся сюжет з пикою героя дня і його просторікуваннями про штурм Майдану.
Майданівський люд, що геть заплутався від всіх цих опозиціонерів, їхніх інтриг і маневрів, пустих переговорів з Яником, нескінченної музики і танців, слухняно готувався до можливого штурму. І з дня у день, з ночі в ніч вони виходили на чергування посиленими групами. Мерзли на постах, намотували кола по Майдану і все чекали: ну, коли?! Коли вже нарешті почнеться?!
Чи варто казати, що насправді нічого не відбувалося? Тільки час від часу мусора з тітушнею хапали майданівців і швиденько пакували їх у СІЗО. Іноді майданівці просто безслідно зникали. Подейкували, що їх викрадали тітушки, тому повстанці намагались не ходити по одному, тільки групами, особливо не кияни.
…Після брехливих попереджень жоден політик не поспішав вибачитись перед інсургентами[14] Майдану, а навпаки, біг на телебачення і давав пояснення на зразок: «Ось коли б я не попередив і Майдан не був готовий до штурму, тоді точно тітушки і беркутушки пішли б на розгін. Тому я молодець і герой, а всі інші апазіціанєри — фуфло і контрацептиви»…
Коли після сніданку бійці повкладалися на свої лежанки і з закутків долинуло перше молодецьке хропіння, а «днювальний-кінь-педальний»[15] взявся прибирати зі столу, взводний з Дідом вийшли на вулицю, щоб поговорити про те та про се… Мишко закурив і запитав:
— Як тобі вся ета історія з нашими апазіціанєрами? Думаєш, вони договоряться мєжду собой? Думаю, хуй там. Немає у нас лідєра. І не намічається.
— Знаючи історію України, скажу тобі так: це ліпше, ніж коли вони почнуть один з одним битись за владу ще до того, як вшиється Яник.
— Воно, може, конєчно і да. Тільки я, як людина воєнна, скажу: пока в страні не буде нормального руководітєля, доти будем плясать на Майдані. І все це припиниться, аж када в Руслани сяде батарейка.
— А вона у неї може сісти ще не скоро… — посміхнувся Дід. — Ну, а якщо казати про наших лідерів, то все дуже сумно і перспектив на найближчих п’ять-десять днів не багато. Їх дві. Перша: все це може закінчитись дуже швидко не на нашу користь. Друга: ми зможемо трішки побрикатись, місяць-два.
— Ладно, Сірожа, всьо ето ліріка… Тебе до нас направили не просто так… І направила людина, якій я можу довірять. Бо коли б ето сдєлав хтось із етіх, шо на сцені нам басні ісполняют… Ми б с тобой не уєдінялісь для пошушукаться… Так в чьом сир-бор?
— На днях буде зачистка Майдану…
— Ну-у-у, — розчаровано протягнув Мишко, — і ти туди ж… Ми вже це чуємо не перший день і не перший раз…
— Розумію, — посміхнувся Сергій. — Тільки… У нас з тобою вибору немає. Цього разу події будуть розвиватися по-іншому… Наступати будемо ми.
— Не поняв, — у Мишка в очах спалахнув вогник.
— Все дуже просто: гра на випередження.
— Так-так-так, — зацікавився взводний. — І з цього момєнта, пожалуста, пападробнєє. Да, і не всуху, бо я на радостях можу не удєржаться і кинутись на сцену, щоб втнути гопака. А з моїми сто тридцатью кеге це не так просто і навіть опасно — поскоку сцена може не витримать і провалицця.
— Є в мене в закромах півлітровочка… — мрійливо промовив Дід.
— З цього треба було й починати, — заявив Мишко і метушливо відкинув завісу намету: — вперед, солдатік, а то розвів тут пєсні народов сєвєра…
14
Інсургент — від латинського insurgent (повстанець).
15
Армійський сленг — так в армії називали бійців, котрі часто через «недоліки на службі» або через знущання командирів ішли в наряд днювальними підрозділу.