Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Тимчасом ще інша справа потребує обговорення. — Зволожилося губи язиком. — Зміст отієї угоди з лютими. Ваша Світлосте, чи я маю свободу дій?
— Ви, мабуть, знаєте, бодай від доктора Тесли, те, що задовольнить Імператора: звільнення з-під Криги європейської частини Росії, особливо міст. Санкт-Петербурґ без лютих — це вже дасть нам рік або два.
— Знаю я цю, кгм, травму Его Императорского Величества, чув, чув. — Утеклося поглядом на місяцебарвні сніжні вихори. — Але ж це не лише питання температури…
— Ви мене запитуєте, чи я вірю у теорію Ніколая Бєрдяєва? Отож, не вірю. Ви можете вправлятися у математиці Історії скільки заманеться, аби лише так умістили Кригу, щоби й Імператора заспокоїти, й промислу іркутському не зашкодити.
Вкусилося за язика. Хоча це важко втямити під Кригою, але, що більше тут не висловлено, то краще. Навіщо узагалі цю тему зачіпати? Зрештою, не спитаєш генерал-губернатора Російської імперії, чи він, например, продасть Синові Мороза вільну Польщу в обмін на ґарантії для крижлізних багатств.
— Ви ще не пояснили, — сказав граф, підводячись із крісла над пущею, із трону Сибіру, — як ви збираєтеся знайти свого батька, якщо не завдяки розрахункам Шляхів Мамутів.
Підвелося також.
— Кароль Богданович і Ян Черський, мабуть, знали цю таємницю. Тут цензурують геологічні мапи, наукові праці й описи инородческих вірувань. На цьому стоїть печатка Міністерства Зими, але й Сибирьхожетa.
Граф розвів руки.
— Я не маю влади над Раппацьким і Побєдоносцевим. Із Алєксандром Алєксандровічем ви самі мусите залагодити справу. Думаєте винайняти якихось шаманів? Щоб вони вистежили Батюшку Мороза на Шляхах?
— Можливий також інший метод: тільки-но розберуся у чорнофізичних деталях, як саме вони на них натрапляють, я пошлю на Шляхи Мамутів такого слідопита… — змовкнулося поволі, зауваживши, що граф Шульц уже певний час уважно придивляється до чернородкового вівтаря у кутку кабінету.
— Це ви зробили.
Збентежилося.
— Пан Ур’яш велів чекати й…
Він примружив ліве око.
— Гарно.
Граф запитав лакея про час, прислухався, яка музика лунає із глибини палацу, поправив манжети й ордени.
— Ви зробите мені послугу, — сказав він, уже повертаючись до дверей. — Моя Аннушка забажала один танець, розумієте, на очах у товариства, вона вже собі вписала Сина Мороза в програмку балу.
— А-але!.. Я не вмію!..
— Ну, ну, — засміявся генерал-губернатор, виходячи, випереджений слугами, й зі слугами, котрі несли кадильниці в arrière-garde, — не бійтеся, молодий чоловіче, Анна може й буває енерґійнішою, ніж жінці належиться, але вас не скривдить, хе-хе.
Останній лакей втиснув у руку згаслу цигару.
Усі вийшли.
Цього разу двері залишилися прочиненими настіж. Ніхто не вартував за порогом. Людський гомін і музика плили кришталевими коридорами палацу, мов звуки, які проштовхують крізь труби органа.
Поправляючи встромлений за пояс кутастий згорток із Ґросмайстером, таку ото думку, від якої кров у жилах завмерла, подумалося: якби не гнівна примха mademoiselle Філіпов, якби не отой шестиденний піст, хто знає, у який тремор жахливих фантазій вдалося б тут себе увігнати, — розтоплений, тремтячий, як отой Бенедикт Ґерославський із Транссибірського експресу, чи ж не вистрелилося б у панічному відруху в першу ж особу, яка з’явилася б у дверях?
Вийшлося поквапом із кімнати.
Herr Біттан фон Азенгоф стояв у групі сперечальників біля крісла адвоката Кузьмєнцевa, нахиляючись щомиті до старого в іронічній манері обличчя і тіла. П’єр Івановіч Шоча перемовлявся понад спинкою крісла з якимось попом, а також дамою у китайській перуці, що, може, була відома моді й прийнятна в Новому Світі та Європі поза Кригою, але тут, подібна coiffure, справляла враження недоречної аж до вульґарности. Зміркувавши, що не вдасться просто підійти й вільно поговорити із Модестом Павловічем, усталося у легковажній позі під скляною стіною, на відстані чутности тихого голосу (цигара знову допомагала).
— Отож, ні, отож, навпаки, все цілком навпаки! — просторікував піп, смикаючи поставного ветерана за ґудзик на гусарському мундирі. — Не міг Мєрзов з вами це вчинити, відколи це кіннота самостійно ходить в атаку на укріплення? Тиждень ішли із Шаньдуна під обстрілом японців, то ще й мали спливати кров’ю, ганяючись за ними наосліп у горах довкола Цзибо? Де та мапа, хто узяв мапу?