Крига. Частини ІII–ІV

— Можливий також інший метод: тільки-но розберуся у чорнофізичних деталях, як саме вони на них натрапляють, я пошлю на Шляхи Мамутів такого слідопита… — змовкнулося поволі, зауваживши, що граф Шульц уже певний час уважно придивляється до чернородкового вівтаря у кутку кабінету.

— Це ви зробили.

Збентежилося.

— Пан Ур’яш велів чекати й…

Він примружив ліве око.

— Гарно.

Граф запитав лакея про час, прислухався, яка музика лунає із глибини палацу, поправив манжети й ордени.

— Ви зробите мені послугу, — сказав він, уже повертаючись до дверей. — Моя Аннушка забажала один танець, розумієте, на очах у товариства, вона вже собі вписала Сина Мороза в програмку балу.

— А-але!.. Я не вмію!..

— Ну, ну, — засміявся генерал-губернатор, виходячи, випереджений слугами, й зі слугами, котрі несли кадильниці в arrière-garde, — не бійтеся, молодий чоловіче, Анна може й буває енерґійнішою, ніж жінці належиться, але вас не скривдить, хе-хе.

Останній лакей втиснув у руку згаслу цигару.

Усі вийшли.

Цього разу двері залишилися прочиненими настіж. Ніхто не вартував за порогом. Людський гомін і музика плили кришталевими коридорами палацу, мов звуки, які проштовхують крізь труби органа.

Поправляючи встромлений за пояс кутастий згорток із Ґросмайстером, таку ото думку, від якої кров у жилах завмерла, подумалося: якби не гнівна примха mademoiselle Філіпов, якби не отой шестиденний піст, хто знає, у який тремор жахливих фантазій вдалося б тут себе увігнати, — розтоплений, тремтячий, як отой Бенедикт Ґерославський із Транссибірського експресу, чи ж не вистрелилося б у панічному відруху в першу ж особу, яка з’явилася б у дверях?

Вийшлося поквапом із кімнати.

Herr Біттан фон Азенгоф стояв у групі сперечальників біля крісла адвоката Кузьмєнцевa, нахиляючись щомиті до старого в іронічній манері обличчя і тіла. П’єр Івановіч Шоча перемовлявся понад спинкою крісла з якимось попом, а також дамою у китайській перуці, що, може, була відома моді й прийнятна в Новому Світі та Європі поза Кригою, але тут, подібна coiffure, справляла враження недоречної аж до вульґарности. Зміркувавши, що не вдасться просто підійти й вільно поговорити із Модестом Павловічем, усталося у легковажній позі під скляною стіною, на відстані чутности тихого голосу (цигара знову допомагала).

— Отож, ні, отож, навпаки, все цілком навпаки! — просторікував піп, смикаючи поставного ветерана за ґудзик на гусарському мундирі. — Не міг Мєрзов з вами це вчинити, відколи це кіннота самостійно ходить в атаку на укріплення? Тиждень ішли із Шаньдуна під обстрілом японців, то ще й мали спливати кров’ю, ганяючись за ними наосліп у горах довкола Цзибо? Де та мапа, хто узяв мапу?