Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
«Міша, — покликала вона тихо, і Бердников підійшов до неї. — Вибач мене, я дуже втомилася». Бердников допоміг їй знову лягти. Вона зітхнула, і я зрозумів, що її слабкість змушує нас завчасно завершити бесіду. Я підвівся, й Ганна Ізраїлевна вимовила: «Сподіваюся, я Вас не образила тим, що сказала... Зробіть таку ласку, дозвольте Вас поцілувати». Я схилився, й вона поцілувала мене в щоку. «Будьте здорові, приходьте ще».
Палке бажання жити заради ідеалу було характерним не лише для окремих людей у Радянському Союзі. Прагненням до якогось вищого сенсу життя відзначалися люди з усіх верств суспільства. Саме це зробило радянських громадян довірливими й жертовними, психологічно далекими від прагматизму меркантильного Заходу.
У перші роки свого життя в Радянському Союзі я часто замислювався про те, чому атеїстичний комунізм переміг у Росії — країні, яка колись вважалася ледь не найрелігійнішою в Європі. Але що довше я там жив, то більше переконувався, що це не парадокс, а історична невідворотність: люди, для яких давно втратило свою цінність моральне судження окремої людини, одного дня вивільняються з ментальних кайданів месіанської релігії, щоби вдягти кайдани месіанської ідеології.
Російське життя, з його інтенсивністю симпатій та антипатій, відсутністю почуття особистої відповідальності, але також здатністю до самовідданості та самопожертви, перебуває на більш високому рівні емоційної напруги, ніж життя на Заході, де повага до свободи, що спирається на традиційне визнання етичної трансцендентності, здатна справляти стримуючий вплив на мирські конфлікти.
Радянські громадяни були учасниками постійного пошуку якогось духовного виправдання свого короткого і часто злиденного життя. Але цей пошук не мав нічого спільного із трансцендентністю, бо вони шукали якогось єдиного джерела абсолютної істини й очікували, що вона буде ясною, незаперечною й подарованою їм тут, на землі.
Люди зі світським світоглядом шукали якоїсь інтелектуальної системи.
Якось увечері я пішов до Геннадія Шиманова, російського націоналіста з антисемітськими та антидемократичними поглядами. На моє прохання він описав свою еволюцію.
Шиманов розповів, що все почалося на початку 1960-х. XX з’їзд партії викрив злочини Сталіна, і після багатьох років ґвалтування матеріалістичною ідеологією цього режиму люди почали шукати якийсь ідеал, що міг би вказати їм шлях до кращого життя. Одним із виявів цього пошуку були читання віршів на площі Маяковського, в яких брали участь багато людей, що пізніше стали відомим дисидентами.
У той самий час в Історичній бібліотеці в Старосадському провулку можна було прочитати праці російських філософів-емігрантів, які влада не потурбувалася прибрати з полиць, вважаючи їх цікавими лише вузьким фахівцям.
На тлі всієї цієї атмосфери Шиманов вирішив шукати істину, а знайшовши — організувати згідно з нею все своє життя. Він був атеїстом і матеріалістом, але, як і інші, одного дня відкрив для себе Історичну бібліотеку й почав читати Кропоткіна, Бердяєва, Мережковського, Достоєвського, Шекспіра та Булгакова. Він читав навіть тоді, коли майже не мав що їсти, й поступово, під впливом Достоєвського та російських релігійних філософів, дійшов висновку, що якщо в житті взагалі є сенс, то джерелом цього сенсу є не марксизм-ленінізм.
Шиманов жив у одному з дворів Потапівського провулку в прибудові, зведеній ще його дідусем, куди став запрошувати декого з інших читачів Історичної бібліотеки. Згодом там був представлений широкий асортимент персонажів: філософи, ділки чорного ринку, авантюристи, гомосексуалісти, бандити.
Люди, які жили у Шиманова, утворили таку собі вільну спільноту. День у них починався зазвичай у московських кафетеріях, де хліб до страв подавали безкоштовно. Як правило, хтось замовляв одну страву, і її ділили на шістьох. Потім група вирушала до Історичної бібліотеки, проводила день за читанням і поверталася до Шиманова, де розмови точилися до третьої години ночі. Спали на тому, що було: на ліжках, розкладачках, диванах.
Одним із тих, хто потрапив до цієї компанії, був Юрій Самойлов, який сказав, що провів десять років на Колимі за участь в антирадянській організації. Самойлов був ерудитом, не мав грошей і виявився чарівним. Він усім розповідав, що після десятьох років на Колимі ні в що не вірить і заявляв, що найважливіша річ у житті — це робити гроші.