Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Вони що — мертві? — вимовив Каспіан.

— Ні, сір, — оповістив Ріпічип, видобувши руку одного з бороданів з-під волосяної копиці. — Цей теплий, та й пульс б’ється.

— Цей теж живий. І третій також, — додав Дрініан.

— Та вони ж просто сплять! — здогадався нарешті Юстас.

— Ну, й довго ж вони спали, — покачав головою Едмунд, — коли в них повиростали такі бородяки!

— І спали, либонь, не простим сном, а зачарованим, — додала Люсі. — Я ще в морі відчула, що цей острів повнісінький чародійства. Хто знає, може, саме нам судилося розсіяти чаклунські чари.

— Спробуймо, — сказав Каспіан і заходився торсати найближчого зі сплячих бороданів.

Усім уже здалося, що він близький до мети, тому що бородань тяжко зітхнув і пробурмотів: «Годі пливти на схід. Повертай до Нарнії!» Та після цього заснув іще міцніше, схиливши голову на стіл, тож усі спроби добудитися нічого не дали. Із другим сталася та сама пригода: «Таке життя не для людей, — пробубонів він крізь сон. — Пливіть на схід, допоки зможете: за сонцем є земля». А третій лише промимрив: «Гірчиці, будьте ласкаві», — і знову нумо окунів ловити.

— «Повертай до Нарнії»? Так він сказав, еге ж? — запитав Дрініан.

— Атож, — сказав Каспіан. — Здається, наші пошуки завершилися. Хоча, про всяк випадок, гляньмо на їхні персні. Ага, ось їхні вензелі. Це лорд Ревільян. Це лорд Аргоз, а це лорд Мавраморн.

— Але ми не можемо їх розбудити, — згадала Люсі. — Як нам бути?

— Уклінно перепрошую, ваші величності, — промовив Рінс, — але чому б вам не обміркувати все це за столом? Адже не часто випадає нам таке частування!

— Нізащо у світі! — відрізав Каспіан.

— Авжеж, авжеж, — підтримали його матроси. — Тут на кожному кроці чародійство. Краще вже нам якнайшвидше повернутися на корабель.

— Поза всяким сумнівом, — поважно заявив Ріпічип, — лорди проспали цілих сім років через те, що почастувалися з цього стола!

— Я до цієї їжі нізащо не торкнуся! — вирішив Дрініан.

— Дивіться, як швидко сутеніє, — зауважив Райнельф.

— На корабель, час на корабель, — захвилювалися матроси.

— Напевне, їхня правда, — сказав Едмунд. — Сплячі можуть зачекати і до завтра. І коли вже нам не судилося скуштувати ці наїдки, то й ночувати тут нема чого. Місце й справді якесь чаклунське…

— Щодо матросів я цілковито згоден з королем Едмундом, — мовив Ріпічип. — Та особисто я збираюся сидіти за цим столом до самого світанку.

— Але чому, скажи, будь ласка? — вразився Юстас.

— А тому, — відповів миш, — що не буде мені прощення, якщо я повернуся до Нарнії, не скуштувавши через свою легкодухість найбільшої пригоди, яку мені дарує доля!