ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Коли владною особою був викладач коледжу, що давав студентам-добровольцям завдання — натренувати цуценят, корегуючи їхню поведінку за допомогою електричних ударів, йому підкорилося 75% учасників. У цьому дослідженні й «експериментатор-вчитель», й «учень» були «автентичними». Тобто студенти коледжу були «вчителями», що намагалися навчити потішного маленького песика — «учня», — використовуючи генератор струму. Якщо цуценя не давало правильної відповіді у визначений час, то отримувало покарання ударом струму. Як і в експериментах Мілґрема, в процесі тренування застосовували 30 рівнів покарань до 450V. Кожен із учасників (13 дівчат і 13 хлопців) самі бачили і чули, як цуценя скавчить і стрибає по колу на електричній решітці після натискання вимикачів. І так на кожному рівні. Безсумнівно, що кожним натисканням вони кривдили тварину. (Інтенсивність електричних ударів була значно менша, аніж було написано під вимикачами, але доволі сильна, щоби викликати при кожному натисканні виразну болісну реакцію тварини).
Як ви, мабуть, здогадалися, під час експерименту студенти, безперечно, засмучувалися. Дехто з дівчат плакав, хлопці також впадали у розпач. Чи відмовилися вони продовжувати, побачивши на власні очі, як змушують страждати тварину? Для більшості неприємні особисті відчуття не стали досить вагомою причиною, аби перервати експеримент. Приблизно половина хлопців (54%) пройшли весь шлях аж до 450V. Найбільшою несподіванкою став високий результат у підпорядкуванні дівчат. Попри незгоду і сльози 100% студенток коледжу виконали повністю обсяг електричних ударів по цуценяті, доки те намагалося виконати нерозв’язне завдання! Схожі результати показало неопубліковане дослідження за участі старшокласниць. (Дослідження з людьми як «жертвами», включно з експериментами Мілґрема, не виказують різниць у підпорядкуванні з огляду на стать[275]).
Деякі критики експериментів з підпорядкуванням намагалися піддати сумніву результати Мілґрема, аргументуючи швидким розумінням з боку учасників невідповідності електроударів, тож нібито тому вони спокійно продовжували натискати важелі, аж до кінця[276]. Саме здійснене у 1972 році Чарлзом Шеріданом і Річардом Кінґом дослідження розвіяло будь-які сумніви щодо високого рівня покірності в експериментах Мілґрема через те, що ніби учасники не вірили у справжність спричинення жертві-учню страждань. Шерідан і Кінґ продемонстрували стійку залежність між спогляданням болю цуценяти й підпорядкуванням учасника. Цікавий спосіб, в який половина хлопців відмовлялася й далі знущатися з тварини. Вони брехали своєму вчителю, заявляючи, що цуценя навчилося розв’язувати завдання (а воно не мало розв’язання). Бунт через обман. Цікаво також, що, коли схожу групу студентів коледжу попросили передбачити скільки, в середньому, дівчат дійдуть до кінця експерименту, вони назвали дуже далекий від 100% відсоток. (Так само до 1% прогнозували психіатри в досліджені Мілґрема). Це підкреслює один із моїх чільних аргументів: коли люди не беруть безпосередньої участі в події, їм важко правильно оцінити весь вплив ситуативних чинників на поведінку окремої особи.
ПІД ВПЛИВОМ ЛІКАРЯ МЕДСЕСТРИ КРИВДЯТЬ ПАЦІЄНТІВ
Взаємини між учнем і вчителем ґрунтуються на владі авторитету. А наскільки сильним є авторитет у стосунках медсестри і лікаря? Чи складно медсестрі виконати розпорядження впливового, авторитетного лікаря, коли вона усвідомлює, що той помиляється? Щоб з’ясувати це, команда лікарів і медсестер досліджували підпорядкування у своєму середовищі, перевіряючи, що зробить медсестра: запротестує чи виконає незаконну вимогу незнайомого лікаря в реальних умовах — під час чергування в лікарні[277].
Кожна з двадцяти двох медсестер особисто отримувала дзвінок лікаря, працівника їхньої лікарні, якого вона ніколи раніше не зустрічала. Він казав їй негайно вколоти пацієнту препарат, щоби той почав діяти до його приїзду, а рецепт на ліки він підпише вже після прибуття. Вколоти потрібно було 20 мл препарату «Астроген». На етикетці «Астрогену» зазначалося, що нормальна доза — 5 мл, а максимальна — 10 мл. Тобто у телефонній вказівці медик вимагав подвоїти максимальну дозу.
275
C. L. Sheridan, R. G. King, «Obedience to Authority with an Authentic Victim,» Proceedings of the Annual Convention of the American Psychological Association, vol. 7(Part 1), 1972—C. 165-66.
276
M. T. Orne, C. H. Holland. «On the Ecological Validity of Laboratory Deceptions,» International Journal of Psychiatry 6 (1968).—C. 282-93.
277
C. K. Hofling, E. Brotzman. S. Dalrymple, N. Graves, C. M. Pierce, «An Experimental Study in Nurse-Physician Relationships», Journal of Nervous and Mental Disease 143 (1966).—C. 171-80.