Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Війна з Митридатом звернула увагу Риму на величезне економічне, політичне і стратегічне значення України. Правда, Рим ще в II ст. до Р. X. помагав грецьким колоніям час від часу, бо ж Понтида була васалом Риму. Але лише по війні з Митридатом Рим зрозумів загрозу праукраїнської експансії на Захід, загрозу Римові безпосередньо. І від другої половини I–го століття Україна грала вже велику роль у закордонних планах і політиці Риму. Але тоді (в середині I–го ст.) Рим був у скрутному становищі. Внутрішні війни забирали всю увагу римлян, і вони не мали часу проаналізувати всі сили, що діяли тоді на Чорноморщині і в Україні взагалі. Вони тих сил не знали; їх ролі не розуміли і тому робили помилки. (Аналогія до сучасної американської політики). Так, напр., Помпей одною рукою підтримував свободу чорноморських міст, а другою уповноважував сина Митридата, хитрого Фарнаса, прибрати до рук кримських греків. Але Фарнас мріяв про те саме, що і його батько, і пробував підбити Понтиду. Розбитий Цезарем, він втік до Пантикапеї, але наставлений колись ним Губернатор Криму Асандрос відмовив йому послугу, а оженившись з донькою Фарнаса Динаміс, сам захопив владу в Босфорській державі, розбивши вірне Фарнасові військо в Пергамоні. Цезар тоді був зайнятий вдома боротьбою з конкурентами і не міг здійснити свої плани підбити Тракійську державу як вступ до походу на Україну. Проте він не занехав приготувань до того походу, але його вбито перед походом. Його наступник Антоній визнав Асандроса за короля Босфорської держави.
Асандрос завів лад у державі, знищив морських піратів, забезпечив кордони, але при кінці його життя його жінка Динаміс з допомогою одного з аристократів на ім’я Стрибон скинула старого Асандроса і перебрала сама владу (вона одружилася з Стрибоном). Рим побоювався, що ця енергійна і люблена населенням жінка може повторити спробу Митридита, але не наважився її скинути, а пробував знайти компроміс. Для того Рим примусив Динаміс вийти заміж за короля Понтиди Полемона, щоб в той спосіб об’єднати ці два королівства під своєю, розуміється, зверхністю. Та Полемон був не з тих, що коряться жінці. Він посварився з Динаміс і оженився з тракійською княжною Пітадорою. Динаміс утекла на Кубань і там змобілізувала сарматів (мати Динаміс була сарматка), одружилася з сином сарматського короля Аспургом і розбила Полемона, який загинув у бою. Динаміс знову перебрала владу в Босфорській державі, але мусила дістати визнання Риму, бо головним джерелом фінансової сили Босфорської держави була заморська торгівля, а морські шляхи контролював Рим. Імператор Авґуст не міг приборкати Динаміс силою, але також не хотів випустити з рук контроль над Кримом. Знову прийшло до компромісу. Рим визнав Динаміс королевою Босфорської держави, а вона прийняла васальну залежність від Риму. Далі королі Босфору панували вже без перерви аж до нападу ґотів. Ті королі не мали ані краплини грецької крови в своїх жилах.
Римляни розуміли, що вони не мають досить сили підбити Україну під свою владу. Звідси їхня політика підтримувати протиукраїнські сили в Босфорській державі — греків. Крім того, Босфор годував не лише голодну Грецію, але також і римські легіони, що стояли в Понтиді, Кападоккії, Арменії, тому–то Рим дуже дбав за контроль чорноморських шляхів. Він розбудував і скріпив Херсонеський порт і зробив його головною базою своєї Чорноморської флоти. Рим дав чорноморським містам статут римських міст, с. т. самоуправу під доглядом Риму, отже, послабив владу над ними босфорських королів, які тоді були вже з чисто сарматської династії. Такий стан тягнувся кілька століть.
Революції, що вибухали в Римській імперії в III ст., так її ослабили, що Рим мусив залишити свої окраїни на їх власні сили. Босфорська держава впала під ударами ґотів; Ольвія обернулася в рибальське село. Пантикапея не зникла з мапи, але остаточно втратила грецький характер, лишаючись на довгі століття великим культурним осередком і колискою християнства в Україні. Херсонес Рим оборонив, і грецька (точніше греко–руська) культура там дожила аж до часів Візантії, яка знову підтримувала греків в Україні. Босфорська держава існувала 1000 років (480 до Р. X. — 360 по Р. X.).