Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Вони змінили курс і пішли у бік землі, переважно на веслах, бо супротивний вітер не давав іти на північний схід. Вечір уже впав, а до скелі було ще далеко, тому вони веслували всю ніч. А зранку настав штиль. Темна маса попереду була вже значно ближча та більша, але як слід роздивитися її ніяк не вдавалося, тому хтось висловив думку, що вони запливають у туман.
Близько дев’ятої ранку скеля зненацька вигулькнула так близько, що всі розгледіли — то була й не скеля зовсім, і не туман у звичайному сенсі. То був такий собі справжній-справжнісінький морок! Змалювати його важко, але якщо уявити, як заглядаєш у залізничний тунель такий довгий і звивистий, що погляд тоне в суцільній темряві без жодного проблиску світла, то зрозумієш, що побачили наші герої. Ось у яскравому полуденному сонці виразно видно і колії, і шпали, і полотно щебінки, потім усе ніби загубиться в сутінках, а ще за якусь мить, зненацька, але так, що й не збагнеш, коли саме, увесь потяг занурюється у суцільну темряву. Те саме сталося й з вітрильником. За кілька футів попереду видно було синьо-зелену воду, потім вона зблякла, немов на неї впали сутінки, а попереду лежала лише темрява безхмарної та беззоряної ночі.
Каспіан наказав боцманові сповільнити хід корабля, і всі, окрім хіба що веслярів, мерщій перебігли на півбак — подивитися, що там видно. Та дивитися не було на що: позаду було море, а попереду — лиш непроглядний морок.
— Пливемо далі? — завагався Каспіан.
— Я б не радив, — похитав головою Дрініан.
— Капітан діло каже! — почулися голоси матросів.
— І я згоден з капітаном, — підтримав Едмунд.
Люсі та Юстас нічого не сказали, стиха радіючи, що все, здається, на те обертається, аж раптом тишу обірвав дзвінкий голос Ріпічипа.
— Як це — зупинитися? — підхопився він. — Хто-небудь мені пояснить чому?
Пояснювати ніхто не зголосився, тож Ріпічип вів далі:
— Звертайся я до простолюду чи невільників, я міг би подумати, що за цією пропозицією вбачається боягузтво. Та, сподіваюся, ніколи в Нарнії не скажуть, що гурт шляхетних лордів і королівські особи в розквіті сил підібгали хвоста через те, що злякалися темряви.
— Але що за користь пробиратися крізь ту темряву? — спитав Дрініан.
— Користь? — перепитав Ріпічип. — Що за користь, капітане?! Якщо під словом «користь» мається на увазі напихати кишені чи шлунки, то, визнаю, що й справді жодної. Але, наскільки мені відомо, ми пустилися у подорож не для того, аби набити кошелі й животи, а для того, щоб здобути честь і славу! Нам випала пригода, якої ще не бачив світ, і якщо ми повернемо назад, то безперечно покриємо себе ганьбою!
Декілька матросів пробурчали собі під ніс щось на кшталт: «Нащо нам та слава?»
— Та годі тобі вже, Ріпічипе, я вже мало не шкодую, що ми не залишили тебе вдома, — урвав його Каспіан, — але коли вже так постає питання, то, гадаю, нам доведеться рушити далі! Якщо, звісно, не заперечує Люсі, — додав він.
Люсі, звісно, заперечувала, та все одно сказала: «Ні, не заперечую!»
— У такому разі, ваша величносте, звеліть хоча б запалити вогні, — зауважив Дрініан.
— Звичайно, капітане, — погодився Каспіан. — Розпорядіться, будьте ласкаві!
За наказом капітана запалили три ліхтарі: на мачті, на кормі та біля стерна, і два смолоскипи встановили посеред палуби. У яскравому денному світлі ліхтарі та смолоскипи наче й не горіли зовсім. Усій команді, окрім кількох веслярів, наказано було зібратися на палубі зі зброєю наголо. Люсі та двоє лучників зі стрілами напоготові стояли на бойовому марсі. Рінс розташувався на носі корабля, готовий оповістити всіх про будь-яку небезпеку. Поруч із ним стояли Ріпічип, Едмунд, Юстас і Каспіан, закуті в блискучі лати. Дрініан зайняв місце біля стерна.
— В ім’я Аслана, вперед! — крикнув Каспіан. — Малий хід! Слухати команди!
Вітрильник захрипів, застогнав і поволі рушив уперед. З бойового марса Люсі добре було видно, коли саме вони запливли в пітьму, в якій потонув спочатку ніс вітрильника, а потім і корма. Щойно в яскравому світлі було видно золоченого дракона на кормі корабля і синє море, і блакитне небо на головою, і ось за якусь мить усе: і море, й небо — поглинула завіса мороку, а кормовий ліхтар, який до того було ледве видно, яскравою плямою світла окреслив, де саме закінчується корабель. Перед ліхтарем біля стерна нечіткою тінню скандзюбився Дрініан. Факели внизу висвітлювали два невеличких клаптики палуби. У їхньому нерівному світлі мерехтіли мечі та шоломи, а спереду на носі виднілася ще одна пляма світла.