Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Люсі ввижалося, що бойовий місток, освітлений ліхтарем на щоглі в неї над головою, пливе крізь пітьму сам по собі. А вогні світили якось неприродно; так буває, коли запалюєш їх у темному місці серед білого дня. І ще Люсі помітила, що навколо стало холодно, немов у підземеллі.
Скільки часу тривала та подорож у пітьму, ніхто сказати не міг. Лише скреготіння кочетів і плескіт води під веслами нагадували, що вони рухаються, а не стоять на місці. Едмунд, що виглядав на носі, міг розрізнити у воді лише віддзеркалення ліхтаря, але й воно здавалося сірим, а брижі по воді йшли низькі й важкі, мов неживі. Через деякий час усі, окрім веслярів, затремтіли від холоду.
Раптово звідкись (ніхто вже не скаже, звідки саме) долинув дикий розпачливий нелюдський крик: чи то кричала не людина, чи то голос її став від жаху не схожий на людський.
Каспіан не міг вичавити із себе ані слова, бо в роті йому пересохло, коли почувся голос Ріпічипа, що в незвичній тиші здався всім іще голоснішим, аніж зазвичай:
— Хто зве? Хто то кличе? — пропищав він. — Якщо ти ворог, ми тебе не боїмося, а якщо друг, то нехай стережуться твої вороги!
— Рятуйте! — знову пролунав голос. — Згляньтесь! Навіть якщо ви мені усього лише ввижаєтеся, візьміть мене на борт, а потім хоч убийте! Тільки не лишайте мене в цьому жахливому місці!
— Де ви? — крикнув Каспіан. — Ми готові підняти вас на борт!
Донісся ще один зойк, тепер чи то радості, чи відчаю, і всі почули, що до них хтось пливе.
— Будьте готові витягнути його, — велів Каспіан матросам.
— Готові, ваша величносте! — відповіли ті та з’юрмилися біля лівого борту з линвами в руках; один із них витягнув руку зі смолоскипом якомога далі над водою. На тлі темної безодні з’явилося бліде, спотворене нелюдським жахом обличчя, і незабаром дванадцять дужих рук втягли незнайомця на палубу.
«До чого ж він здичавів!» — подумав про себе Едмунд. Незнайомець був ще не старим, але весь обріс сплутаним сивим волоссям. Його худе обличчя було змученим, а замість одягу тіло вкривало мокре лахміття. Та на лахміття ніхто не звертав уваги, бо насамперед усі помічали його очі — широко розкриті настільки, що не видно було навіть повік, вилуплені, немов йому з’явилася сама смерть. Щойно нога незнайомця торкнулася палуби, він заволав:
— Тікайте! Поспішайте! Розвертайте швидше корабля й тікайте! Веслуйте, що є сили, коли вам життя дороге! Забирайтеся подалі з цього проклятого місця!
— Опануйте себе! — зауважив йому Ріпічип. — Та поясніть нам до пуття, у чому небезпека! І чому саме ми повинні тікати, бо тікати, вибачте, ми не звикли!
Незнайомець із жахом втупив очі в мишачого короля, котрого досі не помічав.
— Хай так, але тікати все одно доведеться, — не стихав він. — Тікайте геть з острова, де мари втілюються в яву.
— Не так уже це й погано! — вигукнув один із матросів. — Я саме мріяв про такий острів, де збуваються мрії. Мені давно кортіло одружитися з Ненсі. Здається, мені випадає нагода! Якщо пристанемо…
— А я зможу побачити Тома живим! — підхопив інший.
— Божевільні! — скрикнув незнайомець, гнівно тупаючи ногою. — Саме через такі примарні мрії я й потрапив сюди. Краще б я втопився чи взагалі не народився! Хіба ж ви не чули, що я сказав?! Тут справджуються мари, мари — розумієте? Не мрії, а сновидіння знаходять тут своє втілення!
На мить запала тиша, а потім усі, гримаючи латами, кинулися до головного люка і, зайнявши свої місця біля весел, щосили заходилися веслувати. Дрініан сам став до стерна, а боцман віддавав команди зі спритністю, якої раніше за ним не помічали. Усім не знадобилося багато часу, аби пригадати свої наймоторошніші сновидіння, жахіття, побачити які страхаєшся настільки, що чимдуж намагаєшся не заснути. А пригадавши, усі швидко усвідомили, чим загрожує їм острів, на якому збуваються не мрії, а мари.
Один Ріпічип не зрушив із місця.
— Ваша величносте! — вигукнув він. — Невже ви схвалюєте цей заколот, цю малодушність? Це ж не що інше, як втеча!
— Веслуйте, веслуйте, веслуйте! — викрикував Каспіан. — Веслуйте, якщо хочете жити! Кажи, що завгодно, Ріпічипе, але є речі, які не в змозі витримати жодна людина.
— Тоді моє щастя, що я не людина, — з гідністю вклонився Ріпічип.
Люсі стояла на марсі й чула все, про що йшлося внизу. Раптом один із тих снів, які дівчинка завжди намагалася забути, згадався їй так яскраво, ніби вона тільки-но прокинулась. Так ось що чатувало на них там, на темному острові! На якусь мить вона зажадала спуститися на палубу до Едмунда й Каспіана, але потім отямилася. Адже, якщо сни оживуть, Едмунд і Каспіан самі можуть перетворитися на що-небудь жахливе, тільки-но вона до них наблизиться. Люсі міцно вхопилася за рею і спробувала заспокоїтися. Матроси, не шкодуючи сил, веслували назад, до світла — до нього нібито було вже зовсім недалеко… «Скоріше б уже!» — подумки підганяла Люсі.