Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— А за ваші гріхи, mon pere, три молитви Богородиці та три «Отче наш».
Найл Фітц-Леслі придушив сміх.
— Катріоно, де ваша повага? Одначе дякую тобі: я забагато переймаюся через ніщо, еге?
— Таки так, mon pere. Подумати — це одне, а зробити — зовсім інше.
— Merci, ma file[24].
Вона поцілувала простягнуту до неї руку підвелася й дозволила Найлові провести її з каплиці. Стишивши голос, він сказав гельською мовою:
— Тіло ще не знайшли. Якщо поквапитеся, зможете виїхати раніше, ніж його хтось побачить.
— Ми вже готові.
— Ви поснідали?
— Ні. Поїмо в дорозі.
Вийшовши на подвір'я замку, вони побачили там Девіда Леслі де Пейрака, що чекав на них.
— Адель прохала мене переказати від неї «adieu», якщо ви все-таки вирішите їхати. Схоже, їй здавалося, що ви можете й залишитися, хоч я й гадки не маю, чого б це.
Дядько міцно поцілував графиню в обидві щоки.
— А перед від'їздом, небого, чи не задовольниш мою власну цікавість? Від кого ти втікаєш?
— Від Джеймса Стюарта, — відверто відповіла вона.
— І король Генріх, знаючи про це, тебе не затримав?
— Ні, дядьку.
Месьє де Пейрак усміхнувся.
— їдь із Богом, Катріоно, і, якщо колись тобі потрібна буде моя допомога, просто попроси. Хоча з твоїми впливовими друзями навряд чи тобі колись знадоблюся я.
— Рідну людину ніщо не замінить, дядечку. Дякую вам, — відповіла Кат і поцілувала його. Він допоміг їй сісти в карету, і графиня, визираючи з вікна, мовила:
— Adieu, mon pere et mon beau-frere[25] Найл. Дякую за все.
Найл Фітц-Леслі поцілував простягнуту до нього тендітну руку.
— Adieu, ma belle. Будьте щасливі.
— Неодмінно буду! Коналле, уперед!
Кортеж із гуркотом вилетів із подвір’я Петі Шато на головний шлях, що проліг через ліс Фонтенбло і далі на південь, до Середземного моря. Однак, від’їхавши на безпечну відстань від замку, карета спинилася на галявині, Кат вийшла з неї зі згортком під пахвою й зникла в густих чагарях.
За кілька хвилин вона знову з’явилася, одягнена в штани та шкіряний жилет, а її волосся було зібране під капелюшок. Вона віддала свій одяг Сьюзен та Мей у карету, а Коналл підвів до неї Орла. Легко скочивши в сідло, графиня виструнчилася, стиснула колінами конячі боки і, вдаривши острогами, помчала вперед.
— Я вільна, Коналле, — засміялася вона. — Нарешті я вільна! До Неаполя! До Босвелла! Я вільна!
Частина VI
Мілорд Босвелл
Розділ 46
Вони їхали через усю Францію, минали дрібні містечка й села, які швидко злилися в їхніх очах в одне ціле, утративши будь-які відмінності. Немур… Бріар… Невер… Ліон… Вєнн… Авіньйон… Марсель. Саме тут Кат уперше побачила південне море, таке не схоже на холодне північне. Вода в ньому мінилася всіма барвами: тут — зелене, там — синювате, ліворуч — бірюзове, праворуч — пурпурне та прозоре аж до піскового дна, поцяцькованого коралями.
На кілька днів спинилися в Марселі, і Кат насолоджувалася цим містом із його береговими ринками, де продавали фрукти, рибу та прянощі. Тут були матроси з Франції, Іспанії, Туреччини, Московії, Мавританії, Англії, Венеції, Генуї, Сицилії й навіть темношкірі моряки! Милуючись кораблями, що вишикувались уздовж узбережжя, вона так жадала поплисти Ліонською затокою в Лігурійське море, повз Корсику й Сардинію й далі через Тірренське море до Неаполя. Проте Катріона чудово розуміла, що варто лише вийти із затишного марсельсього порту, одразу з’являться турецькі корсари, що причаїлися, чекаючи нагоди накинутися на кожен корабель зі слабкою охороною.
Перед тим як вирушити з Марселя, графиня зустрілася з посильним, який за наказом Жискарда Кіра їздив до Неаполя. Він повідомив, що, хоча й доправив листа на віллу, де мешкає лорд Босвелл, самого лорда не бачив. Графа не було вдома. Занепокоївшись, Кат жадала якнайшвидше продовжити подорож. Жиль де Пейрак сказав, що у Френсіса відібрали все, крім одягу та коня. Якщо тепер Френсіс живе в достатку, у нього має бути заможний покровитель. Це, звичайно, міг бути і друг-чоловік, але Кат готова була закластися на все своє нове вбрання, що це жінка.
Так воно й було. Її звали Анжела Марія ді Лікоза, і вона мала титул графині за шлюбом з Альфредо, графом ді Лікоза, і від народження, бо була дочка Сципіо, графа ді Чікала. Її мати Марія Тереза народилася мусульманкою в Оттоманській імперії. Чотирнадцятирічна Марія Тереза потрапила в полон під час нападу християнських лицарів, і один із напасників Сципіо ді Чікала, не вагаючись, викрав її. Він палко закохався у свою полонянку, а та, завагітнівши, учинила дуже розумно. Вона прийняла християнство й вийшла заміж за свого коханця саме вчасно: її старший син народився законним. Молодшою їхньою дитиною стала Анжела. Вона була вродлива, як янголи, на честь яких її назвали, і жорстока, мов диявол, якому вона поклонялася. Батьки, особливо ласкава мати, були цим страшенно розчаровані і, коли дочка дійшла зросту, віддали її заміж за Альфредо ді Лікоза, старшого за Анжелу на двадцять років.
24
Дякую, дочко моя (фр.).
25
Прощавайте, панотче та мій дівере (фр.).