Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Жилю! — вигукнула Кат навмисно якомога голосніше, але кузен так розпалився, що навіть не помітив цього. — Жилю! Забирайся з моєї спальні негайно! — Вона почула тихі рухи у своїй вбиральні й з полегшенням збагнула, що розбудила своїх служниць.
Жиль де Пейрак простягнув руку. Схопившись за комірець її нічної сорочки, він легко розірвав прозору тканину. Не встигла вона спинити його, як він накинувся на неї. Кат закричала, але цей крик перервала його рука, якою він затиснув їй рота. Кат шалено борюкалася, намагаючись уникнути дотиків рук, що боляче стискали її. Чорні очі жорстоко мерехтіли, у них несамовито спалахували маленькі золотаві вогники.
— Так, так, — збуджено шепотів він, — бийся зі мною! Бийся! Мені подобається, коли жінки б'ються зі мною!
«Боже мій, — усвідомила Кат. — Він божевільний! Але я більше не дозволю себе зґвалтувати! Більше нізащо!»
Раптом Жиля де Пейрака зняли з неї. Ендрю міцно тримав його за руки.
— Я ж тебе попереджав, чоловіче, — спокійно промовив Коналл, а потім устромив кинджал просто в серце свого бранця. Страхітливі очі Жиля де Пейрака здивовано розширилися, а потім погляд його став пустим і він гепнувся додолу. Кат вражено спостерігала, як Найл вийшов із пітьми. Прочитавши молитви на смерть, він наказав:
— Скиньте його зі стіни побіля воріт для слуг. Хай його вважають за злодія.
Ендрю з Коналлом мовчки взяли тіло й винесли з кімнати.
Глибоко зітхнувши, Кат від полегшення заплакала, ледве розуміючи, що її притискають до широких грудей. Найл Фітц-Леслі легенько підтримував її, гладячи золотаве волосся. Раптом він виразно відчув, як до його тіла притискаються м'які оголені груди. Його серце шалено закалатало, і на одну коротку мить він заплющив очі, насолоджуючись цим відчуттям. Не без зусиль опанувавши себе, він тихо мовив:
— Жиль де Пейрак був хтивою потворою і, можна сказати, убив свою дружину. Я хочу, щоб ви забули про те, що сталося. З вами вже все гаразд?
Досі притискаючись до нього, вона підняла мокре від сліз обличчя, і він застогнав:
— 7 Святий Боже, Катріоно! Не дивіться так на мене! Я священик, та belle, але я також чоловік!
— Тоді відпустіть мене, Найле. Я відчуваю, як ви тремтите від моїх дотиків. Ідіть, доки ми не накоїли дурниць!
Він неохоче відпустив її, і Катріона натягнула простирадло на оголене тіло. Хоча священнослужителі й порушували частенько обітницю безшлюбності, Найл іще ніколи не спокушався на таке. Перш ніж віддатися своєму покликанню, він мав чимало повій і ніколи не шкодував, що відмовився від тілесних утіх. А от зараз…
Ніби прочитавши його думки, вона тихо мовила:
— Щирі сумніви стверджують віру, mon pere. Дякую вам, що врятували мене, але тепер мені хотілося б відпочити. Ось-ось днітиме, і хай там що, я маю сьогодні вирушити в дорогу.
Він мовчки кивнув.
— Вислухаєте мою сповідь, перед тим, як я поїду? Гадаю, краще не виносити цієї таємниці з родини.
До Найла повернувся голос, і він відповів:
— Так. Приходьте на світанку до каплиці. Я чекатиму там, — і повільно пішов із кімнати.
Прийшла Сьюзен перевірити, чи все гаразд із господинею. Кат ледь усміхнулася й погладила її руку.
— Зі мною все добре. Дякую, що покликала Коналла. Я знала, що, коли я почну кричати, ви почуєте мене.
Щоки Сьюзен порожевіли.
— Це не я, міледі. Вас почула Мей. Вона дуже сторожко спить.
— Дяка Господові за це! А тепер повертайся до ліжка, дитино. Незабаром днітиме.
Кат іще трохи покуняла в темряві, доки чуття не підказало їй, що світанок зовсім близько. Прокинувшись, вона тихенько одяглася й вирушила до каплиці, де на неї чекав Найл. Молодий священик знову цілком володів собою, хоча на вигляд здавався змученим. Ставши навколішки, Кат вклала руки в його долоні й почала свою сповідь. Він мовчки слухав, доки вона перераховувала свої дрібні гріхи, згадавши й той трохи серйозніший, що його скоїла за кілька годин, проведені з Генріхом де Наварром. Панотець наклав на неї легку покуту. Коли він торкнувся схиленої голови, відпускаючи графині гріхи, його рука трішечки тремтіла. Вона підвела на нього погляд, а потім із блиском в зелених очах мовила: