Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Ударилося кулаком у груди.
— А якби що, — сказалося німецькою, — я маю добрячого револьвера.
Кузьмєнцев прикрив очі рукою.
— Рани Спасителеві, кого я до салону привів…
Замість чатувати на сходах, видерлося назад на ґалерею, і там сілося у найдальшому тінистому кутку, — він знайшовся у скляному палаці губернатора тільки на поверсі, де підлогу й частину стін вимурували вже зі звичайної цегли, позаяк надто непристойно було робити будинок прозорим на всіх його рівнях й у всіх перерізах.
Як зазвичай буває на таких прийняттях, — а принаймні вважалося, що це норма, — більшість цікавіших речей діялося довкола головної принади вечора, ніж у центрі загальної уваги, тобто в мороскляній великій танцювальній залі, спорядженій либонь за зразком Дзеркальної Ґалереї Людовика XVI, під тунґетитовими жирандолями, що вогнисто зблискували тьмітлом прикритих ковпачками тьмічок. Там, за п’ятдесят аршинов далі, на іншому боці ґалереї, готувалися музиканти, побренькуючи й подзвякуючи настроюваними інструментами; тут, із боку входу, сходилися і розходилися під ґалереєю — у шість коридорів і тузінь скляних салончиків — родичі, знайомі, друзі й вороги, коханці й hommes d’affaires, росіяни й поляки, росіяни й німці, росіяни й французи, росіяни й піддані імператора Австро-Угорщини, росіяни й ті, хто вже так високо народжені, що не признаються остаточно до будь-якої національности й будь-якого підданства: ті, хто розмовляють мовами салонів, й лояльні до династій, гребуючи кордонами, політиками й релігіями. Князь Васілій Орлов із дочками, Великий Князь Дмітрій Павловіч, Prinz Ґріґорій із Ольденбурзької династії із княгинею, Великий Князь Ніколай, стрий царя, вигнаний Распутіним із Європи, генерал Мєрзов із дружиною… Дами віддавали пелерини sortie de bal, отримували оздобні бальні програмки, панове поправляли на шиї білі метелики… Граф Шульц-Зимовий у парадному мундирі — це мусив бути саме він — вітав іменитих гостей у вужчій частині вітальні, стоячи на тлі великого сніжного вихору.
Придивляючись до них, до їхніх відображень і призматичних фіґур, які переливаються із розкоші в розкіш на мороскляних стінах і колонах, зазналося дивного відчуття відчужености: Бог стиснув кулак і відсунув палац Шульца на половину відчуття далі. Споглядалося усередину тераріуму. Або зсередини замкнутого тераріуму — на тих, котрі живуть на волі. Зрештою, це у найфундаментальнішому, біблійному сенсі два світи, що абсолютно не перетинаються, між ними тахля панцерного скла. Й що ж убогий математик, приватний учитель, син польського засланця робить на балу в генерал-губернатора Шульца-Зимового? Вивезти якута із тайги до петербурзького двору, нехай спробує собі порадити в такій чужорідній для нього стихії! І що — сміятися з цього усього? Чи радше боязко тремтіти? Найгірше, що шкіра на руках уже майже не пекла.
Ґалереєю перейшлися дві пари, пробіг заклопотаний камердинер, панянка, майорячи карміновими стрічками, песик і служниця, яка ловила песика господині, лакеї з кріслами для дам, хтось увійшов і спустився, хтось увійшов і замахав через балюстраду, сміючись, хтось увійшов і закурив цигару.
Під тунґетитовою жирандоллю анонсували виступ Євґенія Віттінґа й Фріца Фоґельстрома, нібито дуже відомих тенорів.
— Quel dommage.
— Pardon? — Він озирнувся, вийнявши з уст цигару.
— Le Père du Gel n’a pas pu venir. — Підвелося і підійшлося. — Уявляєте, — обвелося увесь скляний палац одним жестом, — таке tableau, заморожене навіки в найчистішій кризі: всі ваші багатства, всі пихаті міни, бундючні ордени, зацукровані жінки. Крапля Історії, Історія, замерзла в краплі.
— Господин Ґерославський пригубив вина політики, — сказав Францішек Марковіч Ур’яш і почастував цигарою, вичаруваною з-під фрака. — Язик йому плутається від п’яних натяків.
— Навіщо ви мені дали оті таємні мапи й рапорти Зими?
— Ну, як же. Щоб ви могли знайти батька.
— Ага. — Закурилося. — Батька знайти. А далі — що?
Він поправив світлий кучерик на чолі, світінь проплив йому по блідому обличчі.
— Крапля Історії, кажете. — Він провів цигарою понад веселковим видом, наче мірку для портрета знімав. — Бачите отам князя Фольша? Він власне присмоктався до Його Світлости. Князь мав колись маєток на п’ятнадцять тисяч душ і мільйон рублів у рік. Тепер жебрає по маєтках і домах родичів.