Крига. Частини ІII–ІV

З-під ґалереї на долівку великої вітальні, банкетної зали й відкритих комнат випливали інші пари, mademoiselle Філіпов нахилялася, щоб краще придивиться до них згори: тло становила засніжена тайга в місячному блиску. Палац генерал-губернатора знаходився за тридцять верст від Іркутська, у губернському маєтку, на ста павучих крижлізних стовпах-колонах — підвішений у небі понад пусткою між хмарами й зорями, де жодні люті не потурбують графа та його гостей. Сюди провадив серпентиновий узвіз довжиною у півмилі, достатньо пологий, аби північні олені без клопоту могли витягнути сани по кризі. Палац було побудовано переважно із чистого мороскла, — мороскляними були підлога й стіни, принаймні першого поверху. І коли усередині світили усі лампи й свічки, то нічна тайга, здавалося, мінилася веселками й вирувала наче у калейдоскопі до самого горизонту.

— А отам, — чи це не княгиня Татьяна? А граф Шульц, — ви впізнаєте графа Шульца, пане Бенедикте? — шепотіла mademoiselle Крістіна, делікатно вказуючи з-за віяла на тих чи тих персон. — Пан Побєдоносцев, мабуть, не з’явиться, еге ж? Але вчора в готелі я чула, що спеціально до Іркутська завітав генерал Мєрзов зі свитою. Il y a du monde ici!

— Принаймні, Сибір.

Може, це через отой шестиденний піст, але чергова певність єдиноістини промайнула в голові, гостра, сліпуча.

— Ви ніколи в житті не бували на жодному балу. Ви оберталися у нью-йоркському товаристві… як хто?

Вона знову зашарілася.

— Ах, то ви теж билися об заклад, чи не так? У потязі, як усі. «Дочка його, онучка або коханка?» — Вона глибоко зітхнула, мало їй перса із decolletage не вистрибнули. — Ну, то я скажу вам усю правду…

Ухопилося її чимдуж за талію, оторочену китовим вусом, повернулося, до уст білого пальця приклалося, замикаючи ним рота. Вона зробила великі очі.