ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Дослідники також вивчали вплив меншості в контексті імітованих засідань присяжних, де незгодна меншість не допускала одностайного прийняття думки більшості. Меншість ніколи не любили, і її вплив спрацьовував поволі і поступово. Вона осягала найкращий результат, коли учасники виявляли чотири властивості: послідовно утримували тверду позицію, були впевнені у собі, уникали догматичного і жорсткого підходу, володіли методами суспільного впливу. За таких умов вплив більшості можуть перекреслити кілька завзятих осіб.
Як ці властивості незгодної меншості, насамперед її наполегливість, дають змогу впливати на більшість? Більшість набуває схильності приймати рішення без використання індивідуальних навичок системного і критичного мислення учасників групи. Беручи під увагу силу впливу групових норм на творення індивідуальних поглядів, індивідуальні навички використовуються в мінімальному обсязі. Натомість опір меншості змушує інших учасників уважніше опрацьовувати інформацію[264]. Дослідження показують, що рішення групи є більш творчими і обдуманими, коли у ній є незгодна меншість, аніж коли такої нема[265].
Якщо меншість здобуває прихильників, навіть коли помиляється, є надія й для меншості, що має рацію. У суспільстві більшість захищає статус-кво, а за інновації й зміни відповідає меншість, незадоволена ситуацією чи здатна побачити нові, творчі, альтернативні рішення актуальних проблем. За французьким теоретиком суспільства Сержем Московісі[266], конфлікт між перспективами стійкої більшості і дисидентської меншості — важлива передумова інновацій і революцій, що спричиняють позитивні суспільні зміни. Індивід постійно задіяний у двосторонньому процесі: адаптується до сформованих суспільних норм, ролей та інструкцій, але також впливає на суспільство для зміни цих норм.
СЛІПЕ ПІДПОРЯДКУВАННЯ НОСІЄВІ ВЛАДИ: ПРИГОЛОМШЛИВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ МІЛҐРЕМА
«Я шукав спосіб зробити експеримент Аша ціннішим для людей. Використаний тест на конформізм — оцінка довжини відрізків — не задовольняв мене. Я думав, чи вдасться групі примусити будь-яку особу до вчинку, значення якого буде для людей вагомішим, наприклад до агресивної поведінки щодо інших, скажімо, завдавати щоразу сильніших ударів струмом. Але щоб вивчити груповий ефект... я мав знати, як поводитиметься людина без групового тиску. У цьому місці мої думки зосередилися на запитанні: як далеко може зайти особа, виконуючи вказівки експериментатора?»
Ці роздуми Стенлі Мілґрема, учня і наукового асистента Соломона Аша, розпочали низку визначних експериментів, що згодом стануть відомими як дослідження «сліпого підпорядкування авторитету». Його зацікавлення цією проблемою виникло із глибокого особистого занепокоєння готовністю, з якою нацисти, виконуючи накази, вбивали євреїв під час Голокосту.
«[Моя] лабораторна парадигма... була науковим виявом загального зацікавлення владним впливом і занепокоєння мого покоління, особливо нас, євреїв, автократіями Другої світової війни... Вплив Голокосту на мою психіку підсилив власне зацікавлення покірністю і визначив форму дослідження цього явища»[267].
Я би хотів відтворити для вас ситуацію, перед якою поставав типовий учасник дослідження. Потім я підсумую результати і коротко опишу десять важливих висновків, що допоможуть зрозуміти зміни поведінки в повсякденному житті. На завершення ми ознайомимося із модифікаціями парадигми, на прикладі аналогій з реального світу (див. в примітках коментарі щодо моїх особистих відносин зі Стенлі Мілґремом[268]).
ПАРАДИГМА ДОСЛІДЖЕННЯ МІЛҐРЕМА
Уявіть, що в недільній газеті ви бачите таке оголошення і вирішуєте зголоситися. До участі у першому дослідженні набирали лише чоловіків, проте жінки знадобилися в наступному, тож я запрошую всіх читачів взяти участь у цьому уявному експерименті.
Оголошення
ЗАПЛАТИМО 4.00$
ЗА ГОДИНУ ВАШОГО ЧАСУ
Потрібні особи для дослідження пам’яті
Для участі в науковому дослідженні пам’яті й процесу навчання запрошуємо 500 чоловіків. Дослідження проводиться у Єльському університеті.
Кожному учаснику заплатимо 4.00$ (плюс 50 центів на дорогу) приблизно за одну годину часу. Ви нам потрібні лише на одну годину — без жодних подальших зобов’язань. Можете вибрати зручний для вас час (ввечері, в будні чи вихідні).
264
E. Langer, Mindfulness, Reading, MA: Addison- Wesley, 1989.
265
C.J. Nemeth, «Differential Contributions to Majority and Minority Influence», Psychological Review 93 (1986).—C. 23-32.
266
S. Moscovici, «Social Influence and Conformity.» in The Handbook of Social Psychology, 3rd. ed., eds. G. Lindzey and E. Aronson (New York: Random House, 1985).—C. 347-412.
267
T. Blass, Obedience to Authority: Current Perspectives on the Miligram Paradigm, Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999.—C. 62.
268
У 1949 році Стенлі Мілґрем сидів поруч зі мною в школі ім. Джеймса Монро в Бронксі, Нью-Йорк. Ми обидва були худорлявими дітьми, сповненими амбіцій і бажання когось із себе зробити, щоби втекти із нашого гетто. Стенлі був маленьким і мудрим, до нього ми зверталися за авторитетною думкою. Я був високим і популярним усміхненим хлопцем, до якого інші діти горнулися за життєвими порадами. Навіть тоді ми вже були маленькими друзями-ситуацістами. Я щойно перевівся до школи Монро після жахливого року в школі Північного Голівуду, де мене уникали і ніхто зі мною не дружив (бо, як я згодом дізнався, ходили чутки, буцімто я пов’язаний із сицилійською мафією), а тут мене обрали «Джиммі Монро»—найпопулярнішим хлопцем старших класів. Одного разу ми зі Стенлі обговорювали, як могло дійти до такої зміни. Ми дійшли висновку, що змінився не я, а ситуація. Коли ми зустрілися роки потому в Єльському університеті, у 1960 році ще як початківці: асистенти професорів—він у Єльському, а я в Нью-Йоркському університеті,—виявилося, що насправді Стенлі хотів бути популярним, а я—мудрим. Ось і все щодо невтілених бажань.
Хочу поділитися нещодавнім відкриттям, що ще в нас зі Стенлі було спільного. Виявляється, я побудував лабораторію, в якій він пізніше провів свій експеримент із покірності перед носієм влади (бо не міг вже далі користуватися елегантною інтерактивною лабораторією соціолога О.К. Мура). За кілька років до того ми з Ірвіном Сарноффом тестували Фройдові передбачення щодо різниці між страхом і тривогою та їхніх впливів на соціальну приналежність. Я облаштував маленьку лабораторію у підвалі будинку, де ми викладали основи психології, з чудовою британською назвою—Linsly-Chittenden Hall. Також цікаво, що обидва експерименти—його і мій Стенфордський в’язничний експеримент, проводилися в підземеллях.