ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Однак ці упередження можуть стати шкідливими, засліпити нас і віддалити від реальності, в якій люди, такі самі як ми, в певних токсичних ситуаціях поводяться погано. Також через ці упередження ми не вживаємо запобіжних заходів, щоб уникнути небажаних наслідків поведінки, припускаючи, що з нами такого не може статися. Тому ми ризикуємо, коли вступаємо в «небезпечні» сексуальні відносини, керуємо машиною, граємо в азартні ігри, підриваємо здоров’я та ін. Крім того, навіть дізнавшись про ці упередження, ми переконані, що на нас вони впливають меншою мірою, ніж на інших людей[257].

Тож існує величезна ймовірність, що, читаючи про Стенфордський в’язничний експеримент і про інші дослідження в цьому розділі, ви вважатимете, що ніколи не вчинили би так на місці учасників експерименту. Ви, безсумнівно, були би винятком з правил. Це переконання є статистично необгрунтованим (проте більшість із нас все одно так вважає). Ба більше, завдяки йому, ви стаєте вразливішими до ситуативних чинників, бо недооцінюєте їхній вплив і переоцінюєте власні можливості. Ви впевнені, що були би добрим охоронцем, бунтівним і незалежним в’язнем, дисидентом, нонконформістом, а насамперед — героєм. Можливо, ви праві, але герої — рідкісне явище. В останньому розділі ми познайомимося із кількома.

Тож прошу пригальмувати ваші егоцентричні упередження, й уявити, що ви вчинили би так само, як і більшість учасників досліджень. Принаймні врахуйте, що не можете бути впевненими, що вчинили би інакше, якби були на їхньому місці і в таких самих умовах. Згадайте відповідь в’язня Клея (416) — того, хто відмовився їсти сосиски — своєму мучителю «Джону Вейну» під час інтерв’ю після експерименту. На саркастичне запитання: «А ти на моєму місці що зробив би?», він скромно сказав: «Я справді не знаю».