ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Шериф також використав таємного працівника, який під виглядом учасника називав різну довжину стрибків світла (від дуже короткої до дуже довгої). Як і передбачалося, досліджувані швидше погоджувалися із твердженнями підступного працівника, ніж наполягали на власних, попередніх цифрах.
АШОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФОРМІЗМУ: ПІДПОРЯДКУВАННЯ ГРУПІ
Соломон Аш (також соціальний психолог) у 1955 році поставив під сумнів висновки Шерифа[259]. Аш вважав, що американці набагато незалежніші, аніж це припускав Шериф, і що вони можуть діяти самостійно, навіть якщо дотримуються протилежної від оточення думки. Він критикував дослідження Шерифа, адже поставлене у ньому завдання було надто неоднозначним, тому легко змінювалося під впливом оцінки групи. Справжній конформізм виникає, тільки коли група підважує базові спостереження і переконання особи — скажімо стверджуючи, що А є Б, хоча це, без сумніву, неправда. Аш очікував, що за таких обставин лише одиниці підкоряться думці групи, а більшість однозначно спротивиться навіть дуже сильному груповому натиску, якщо думка групи буде відверто неправдивою.
Що насправді відбувається з людьми, коли їхнє базове сприйняття світу піддається суспільному натиску? Щоб відповісти на це запитання, дозвольте мені поставити вас на місце типового учасника експерименту.
Вас запрошено на експеримент, де досліджується зорове сприйняття. Спершу ви порівнюєте відносну довжину ліній. Вам показують картку, де зображено три лінії різної довжини. Потрібно визначити, довжина якої з цих трьох ліній дорівнює довжині лінії для порівняння на іншій картці. Одна лінія довша, друга — коротша, а третя — така сама, як на іншій картці. Ви маєте назвати вголос лінію того самого розміру. Виконати таке завдання дуже просто! Ви, як і більшість учасників, припускаєтеся кількох помилок (менше 1%). Проте завдання ви виконуєте не самі. В експерименті бере участь ще група з сімох однолітків, ви — восьмий. Спочатку все гаразд, ваші відповіді збігаються. Потім починають відбуватися дивні речі. У певних спробах всі учасники по черзі вказують на найдовшу або найкоротшу лінію, як на рівну. (Ви про це не знаєте, але семеро інших учасників — працівники Аша, чиїм завданням є давати неправильні відповіді в певних «критичних» спробах.) Коли приходить ваша черга відповідати, ви дивитеся на картку з відрізками, а всі учасники — дивляться на вас. Безсумнівно, ви бачите щось інше, ніж решта групи, але чи скажете ви це вголос? Чи втримаєте позицію і назвете побачене, чи погодитеся із тим, що всі інші вважають слушним? Із вісімнадцяти спроб загалом у дванадцятьох група дає хибну відповідь, в інших шести, перемішаних з попередніми, — відповідь групи правдива.
Якщо ви схожі на більшість із 123 реальних учасників експерименту, у 70% випадків ви підкоритеся загальній думці щодо деяких фальшивих оцінок. Тридцять відсотків підкорилися у більшості спроб і лише четверта частина учасників змогли залишитися незалежними впродовж всього дослідження. Частина учасників повідомляли, що були свідомі відмінностей між тим, що бачили, і тим, що відповідала група, але відчували, що простіше буде погодитися. В інших розбіжності створили внутрішній конфлікт, який вони розв’язували вірою, що група має рацію, а вони самі — помиляються. Усі ті, хто піддалися впливу, недооцінили ступінь свого конформізму і згадували, що значно рідше піддавалися тиску групи, ніж це відбувалося насправді. Вони були впевнені у власній незалежності, хоча їхня поведінка свідчила про протилежне.
Додаткові експерименти показали, що, коли учасник має справу лише з однією особою, що дає фальшиву відповідь, то відчуває занепокоєння, але лишається незалежним. Коли ж мусить суперечити думці більшої кількості — трьох осіб, — кількість помилок збільшується до 32%. Однак крихта оптимізму присутня. Аш винайшов дієвий спосіб зберігати незалежність. Якщо у досліджуваного з’являється партнер, чиї оцінки збігаються з його власними спостереженнями, вплив більшості суттєво послаблюється. Така підтримка зменшує кількість помилок до однієї четвертої порівняно з тестами без партнера. Цей ефект незалежності продовжує діяти, навіть коли партнер виходить з кімнати.
Можна краще зрозуміти, чому люди аж так підпорюються, якщо поглянути на результати дослідів, що підкреслюють два базові механізми соціального конформізму[260]. По-перше, ми підпорядковуємося через інформаційні потреби: інші люди часто мають ідеї, погляди, точки зору і знання, що дають змогу краще керувати кораблем нашого життя, особливо коли ми заходимо в нові порти чи незнані моря. Другий механізм пов’язаний із нормативними потребами: інші з більшою вірогідністю приймуть нас за «своїх», коли ми поділятимемо їхні погляди, ніж коли не погоджуватимемося з ними. Тож ми підкоряємося їхнім поглядам, керовані потужною потребою приналежності, замінюючи відмінності спільним.
259
S. E. Asch, «Studies of Independence and Conformity: A Minority of One Against a Unanimous Majority», Psychological Monographs 70 (1951).—C. 416; S. E. Asch, "Opinions and Social Pressure", Scientific American, листопад 1955 p.—C. 31-35.
260
M. Deutsch, H. B. Gerard, “A Study of Normative and Informational Social Influence upon Individual Judgement”, Journal of Abnormal and Social Psychology 51 (1955).—C. 629-36.