Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Ох, із цього нічого не вийде. Він ніколи не повернеться, я його знаю.
— Але він мусить вас забезпечувати. Просто так йому не відкрутитися. Я на цьому погано розуміюся, вам краще порадитися з адвокатом.
— Хіба ж я можу? У мене немає грошей.
— Я за все заплачу. Напишу записку моєму адвокатові, тому спортсменові, що був повіреним мого батька. Хочете, я просто зараз піду з вами до нього? Він, мабуть, іще не пішов із бюро.
— Ні, дайте мені листа до нього. Я піду сама.
Тепер Мілдред уже трохи заспокоїлася. Філіп сів і написав листа. Потім він пригадав, що у дівчини немає грошей. На щастя, вчора він саме отримав у банку готівку, тож міг дати їй п’ять фунтів.
— Ви такий добрий зі мною, Філіпе, — сказала дівчина.
— Я щасливий, що можу вам чимось допомогти.
— Ви досі мене кохаєте?
— Так само, як раніше.
Мілдред підставила вуста, і Кері поцілував її. У її рухах була слухняність, якої він раніше не помічав. Хіба це не варте всіх його страждань?
Потім дівчина пішла, і Філіп аж тоді помітив, що минуло дві години. Він почувався надзвичайно щасливим і не слідкував за плином часу.
— Бідолашка, бідолашка, — пробурмотів він собі під ніс. Його серце переповнилося коханням, якого він ніколи раніше не відчував.
Про Нору Кері не згадував аж до восьмої години, коли принесли телеграму. Навіть не розгорнувши її, Філіп здогадався, що її надіслала його подруга.
«Щось сталося? Нора».
Хлопець і гадки не мав, що зробити чи відповісти. Він міг зустріти подругу після вистави, в якій вона виконувала роль статистки, і провести додому, як часом робив, але того вечора все його єство збунтувалося проти зустрічі з Норою. Філіп вирішив написати їй, але не міг змусити себе, як завжди, розпочати листа словами «найдорожча Норо», тому врешті-решт зупинився на телеграмі.
«Вибач. Не можу вирватися. Філіп»
Він уявляв жінку й навіть відчував легку огиду від спогадів про її потворне личко з високими вилицями і крикливими кольорами. А від згадки про її шорстку шкіру в нього аж морозом сипнуло по спині. Кері знав, що після телеграми йому доведеться зробити інші кроки, але відкладав їх, як тільки міг.
Наступного дня він надіслав чергову телеграму:
«Шкодую, що не зможу прийти. Напишу».
Мілдред обіцяла прийти того дня о четвертій, і Філіп не сказав, що в цей час йому незручно. Зрештою, найголовніше, що вона прийде. Він нетерпляче чекав на неї, визирав дівчину у вікно і сам відчинив їй вхідні двері.
— Ну як? Бачилися з Ніксоном?
— Так, — відповіла Мілдред. — Він сказав, що у цій справі немає нічого доброго. Нічого не вдієш. Мені доведеться усміхнутися і змиритися.
— Та це неможливо! — вигукнув Кері.
Дівчина втомлено сіла.
— Він пояснив чому? — не вгавав Філіп.
Мілдред простягнула йому пожмаканого листа.
— Це ваш лист, Філіпе. Я нікуди з ним не ходила. Вчора я не могла вам сказати, просто не могла. Ми з Емілем ніколи не одружувалися. Він не міг цього зробити. У нього вже була дружина і трійко дітей.
Філіп відчув напад болючих ревнощів. Страждання були майже нестерпними.
— Саме тому я не можу повернутися до тітки. Крім вас, мені нікуди йти.
— Що змусило вас піти до нього? — поцікавився Філіп, щодуху намагаючись, аби його глухий голос звучав упевнено.
— Не знаю. Спочатку я не знала, що він одружений, а коли Еміль зізнався мені, я одразу виклала все, що про нього думаю. Після цього ми не бачилися кілька місяців, а коли він повернувся до кафе і попросив покликати мене, на мене наче щось найшло. Я відчувала, що не в змозі противитися, і мушу залишитися з ним.
— Ви його кохали?
— Не знаю. Я не могла втриматися від сміху, коли він жартував. І було в ньому щось таке… він казав, що я ніколи не шкодуватиму, обіцяв щотижня давати мені сім фунтів… він казав, що заробляє п’ятнадцять, але це була брехня, він і близько не заробляв таких грошей. До того ж мені остогидло кожного ранку йти на роботу в кафе, а з тіткою ми не дуже ладили. Вона вважала мене служницею, а не родичкою, казала, що мені слід прибирати у власній кімнаті, а якщо я цього не робитиму, то ніхто не зробить. Ох, як я тепер шкодую. Але коли він прийшов до кафе і попросив покликати мене, я відчувала, що не в змозі противитися.
Філіп відійшов від дівчини. Він опустився за стіл і заховав обличчя в долоні. Юнак почувався страшенно приниженим.
— Ви не гніваєтеся на мене, Філіпе? — жалісливо запитала Мілдред.