Крига. Частини ІII–ІV

— На жаль, усе це закінчилося цілковитою поразкою. Та-ак. — Він захитався у кріслі уперед і назад. — Едмунд Ґеронтьєвіч покаже вам записи. Вам слід знати, що я надалі заборонив подібні досліди, — поки на це йдуть мої гроші, все спершу вивчатиметься на тваринах.

— А Фйодоров узагалі пише щось про тварин? Я не пригадую їх на Страшному Суді у святого Івана.

Тут Авраам Фішенштайн знову замовк. Відвів убік веселковий погляд. Блрумм, блруммм, нарахувалося тузінь глухих ударів глашатаев, перш ніж він знову заговорив; але й тоді не мовив задля відповіді й приваблення уваги іншої людини, — вузлуваті пальці стиснуті на ломаці, око й око, повікою прикрите, поверхневе дихання, що губиться у бороді, — він говорив убік.

— Був, кажуть, один божевільний в Іркутську, Пєґнар, Алєксєй Пєґнар, европейского роду, від батька не нашого й не росіянина. Що він робив? Він четвертував людей. Нескоро це вийшло наяву, але як вийшло, зібралися люди під тюрьмой, і нічого влада не сделала, розірвали Пєґнарa на вулиці на шматки. Так ото Пєґнар скінчив, що немає навіть могили його, й не зійдеться хутко під землею його прах, отак.

… Пєґнар ходив на північ, до самого білого океану, на землю низького Сонця. Знана це річ, підеш самотою у ці краї, умом тронешся за кожну недоспану ніч, — хто лише там не божеволів, ой-йой, божеволіли старі шкіпери, які північним льодовиковим Колом до Архангельська торговельними судами ходили, й поважні купці, а що вже казати про приблудних мисливців. Пєґнар проти сніговиці пішов, нерозумний; загубив тварин, втратив запаси. А що не помер — еге, потім в Іркутську жінці висповідався: він знайшов там у кризі під снігом інших нещасних, якийсь намет, чи юрту засипану, заморожену, з людьми всередині. Так він прохарчувався, тобто, поїдаючи трупи з льоду, ось як.

… Потім, урятований, повернувся на Прибайкалля, де йому божевілля гучніше почало в голові калатати. У повітці на березі озера він тримав заморожені людські кінцівки й тіла почетвертовані, й голови заморожені. Іноді їх зі смаком споживав, милуючись чудовим заходом Сонця за горами, а іноді вживав їх по-іншому: ґолемів крижаних витворюючи, тобто, нових людей, крижаних франкенштайнів укладаючи. Бродягу-самітника, каторжника-втікача, безіменного беднягу, та й численні жертви з-поміж инородцев, і всіх, хто йому під руку потрапив на безлюдді в Приморських горах, — четвертував, розкладав, а далі докупи складав, проте по-іншому. Ой же ж, Господи, чого лише там судові урядники в нього потім у кризі не знайшли: чотирируких морожеників, шестиногих морожеників, себто два людські тулуби разом із головою на кінці й трьома парами ніг, до плечей і тазів приєднаних, або самі ланцюжки кінцівок на суглобах тілесних, або ґірлянди головошийні, або трупики дитячі на ногах дебелих мужиків, або жіночі принади поміж огидних бурятських лап уміщені. Такі ото богохульні витвори Алєксєй Пєґнар собі укладав.