Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Слухаю.
— Можливо, пан Фішенштайн більше міг би мені допомогти.
— Коли мова йдеться про фінансові…
— Ні. Йдеться про певні досліди, які, гадаю, ви вже провели. Я не знаю, хто саме, але знаю, що пан Фішенштайн заплатив за медичну допомогу людям, які брали у них участь.
— Ах. — Едмунд Ґеронтьєвіч випростався, поправив окуляри, потьміт заклекотів навколо його шиї, охопленої стоячим комірцем.
— Я чудово розумію, що то не були, не могли бути цілком законні починання, ви зобов’язані тримати все в таємниці, пан Фішенштайн міг би бути втягнутий у дуже неприємну справу, людина із його становищем не дозволяє собі подібної компрометації. Ви ж не про все інформуєте читачів «Воскресения». Труп із мерзлоти вийняти, невиліковно хворих на їхнє прохання покласти в кригу, бездомних псів ґальванізувати, — це якось минеться. Але групові смерти від отруєння тунґетитом?
— Еще?
— Спасибо.
Він налив.
— Даруйте, минутку, я піду спитаю.
— Замовте, може, слівце, щоб дали чогось гарячого моєму супутникові.
— Конечно.
Хавров пішов запитати, але це тривало довше, ніж хвилинку, а коли він повернувся, то повернувся не сам, і навіть не він перший переступив поріг вітальні Братства, а Авраам Фішенштайн у власній монументальній подобі, спираючись на важку ломаку, під штормом сивини й із гіпнотичним мороскляно-тунґетитовим оком, яке жорстко мінилося веселкою з-під брови. Підвелося з повагою. Він злегка кивнув головою. Слуга підсунув йому крісло. Фішенштайн підгорнув чорні поли атласного халата, згорбився, лівою рукою стиснув бороду, правою ціпок за меблі зачепив, таким чином сів; сілося навпроти.
Поглянулося запитально на Хавровa. Той не подав жодного знаку.
— Пане Фішенштайне…
— Поволі, — проказав мільйонер низьким голосом, — поволі.
Що це, він так утомився, що тепер мусить довго відпочити в тиші? Адже він не був аж такий старий. Не засапався. Він сидів і спостерігав здоровим оком, мертвим, натомість, калейдоскопуючи вітальню. Подумалося, що під час Чорного Сяйва ці його тунґетитові зіниці світяться, мабуть, як срібний ліхтар, з-під піднятої повіки й крізь заплющену, тоді вже рожеву. А може й ні, може вистачить тілом їх від тьмітла заслонити, як заслонилося Ґросмайстером на сеансі в княгині Блуцької на Транссибі. Й на що отак господар-єврей позирає суддівським поглядом, ліниво посмикуючи за пейс? На Сина Мороза звісно, салонний атракціон.
— Господин Фішенштайн, справа така, як вам, певно, господин Хавров оповідав: для Братства вашого нагода познайомитися із доктором Теслою, для мене — наукова інформація про ваші експерименти. Тож питання скеровую до вас — про той випадок, коли кільканадцять чоловіків померли в шпиталі Святої Трійці від тунґетитового отруєння.
Авраам Фішенштайн стукнув ломакою.
— Поволі, поволі. — Він кивнув Хаврову; Хавров нахилився, щось прошепотів йому на вухо. Фішенштайн слухав, пережовуючи не промовлені слова. Хутко увійшов збентежений клерк із бумагой у руках, карандашом за вухом; Хавров гарикнув на нього сердито. Пан Фішенштайн підняв палець. Едмунд Ґеронтьєвіч вийшов, вийшов клерк, вийшов слуга, зачинивши за собою двері. Блрумм, блруммм, били бурятські бубни. Господар відкашлявся, зітхнув. — Постукав юнак до мудреця, — затягнув він басом. — Ребе, питає, двох девушек люблю, яку маю взяти за дружину? А котра із них тебе любить, запитує ребе. Одна каже, що любить, й інша каже, що любить, мовив юнак, але звідки мені знати, котра із них справді любить. А котра із них краще куховарить, запитує ребе. Одна жахливо, каже юнак, а інша паскудно, але обидві присягають, що навчаться, тільки звідки мені знати, чи справді навчаться. А котра із них вірна й слухняна, запитує ребе. Ой, ребе, тепер кожна у вогонь скочить і світу поза мною не бачить, але що буде через десять, двадцять років, — звідки мені знати! Ребе похитав головою і сказав: Одружися із тією, котра негарна. Але чому із негарною, здивувався юнак. На це пояснив мудрець принцип справедливого щастя: одну ти й так муситимеш відштовхнути, але гарніша легше знайде собі іншого чоловіка.