Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

І знову доводиться аналізувати причини драматичної долі державності українського народу.

Україна, внаслідок багатовікового колоніального гноблення, зазнавала постійного грабування її природних та, найголовніше, її інтелектуальних ресурсів, що не давало можливості розвивати потужну економіку та формувати у суспільстві свідомість власної сили і повноцінності. Національна економічна верхівка України була — порівняно з російською та іноземною — бідною, неорганізованою, лакейською, бо могла добитись якихось багатств, лише прислужуючи сильнішій владі, лише мовчки терплячи звинувачення у меншовартості, лише зраджуючи свою національну гідність і демонструючи запопадливість перед владою чужої держави, яка культивувала доноси, підкупи, хабарництво.

У національній свідомості українського народу не могла закріпитись ідея власної держави, бо не було кому ту ідею культивувати. В роки Української революції уже існував невеликий і слабкий прошарок свідомої політичної еліти — українська інтелігенція. Але цей прошарок був нечисленний, до того ж він не міг спертись на політично не підготовлене селянство. Адже в цей період поступу людського суспільства провідну роль відігравало вже не селянство, а освічене робітництво. Його в Україні майже не було, а те, котре існувало, було національно і державницьки несвідомим і зросійщеним. І драма українських провідників полягала в тому, що вони мусили опиратись саме на селянські маси, які легко піддавались демагогічним обіцянкам більшовиків. Неосвічені, віками визискувані, довірливі хлібороби так довго й сліпо боролися за волю і за землю, і так їм хотілося вірити, що нарешті настане тепер земний рай, що вірили кожному, хто це обіцяв.

І цю політичну незрілість, цю наївну довірливість українського народу уміло використовували керівні діячі більшовиків. Так, соратник В. Леніна Лев Троцький, відправляючи в Україну своїх агітаторів, давав настанову, як використати бунтівливих і довірливих селян. Він говорив, що в українських селянах може прокинутись “вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Только безграничная доверчивость й уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войн, каждый раз губили все завоевания украинцев”.

Здається, Троцький дуже влучно помітив головну причину всіх наших поразок у минулому і сучасному: “отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войн…” А далі Троцький говорить таке: “… эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе нам необходимо возвратить Украйну России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может… ”

Таким чином, більшовики використовували політичну незрілість українських селян, підсовували їм казки про землю і волю, про комуністичний рай, про блага соціалізму, в які самі не вірили. А тим часом відбирали у них землю, волю і державу. Слабка українська політична еліта не могла цьому нічого протиставити. Більше того, вона сама піддалась на утопічну ідею можливості побудувати соціалізм у напівфеодальній, зруйнованій війною країні, що суперечило не лише здоровому глузду, а й марксистській теорії, створювала різних видів соціалістичні партії, відсуваючи головне історичне питання для українського народу — питання побудови держави — на другий план.