Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

На місцях скрізь створювалася система рад — від губернських до волосних і повітових, в яких влада належала також більшовицьким партійним комітетам. Саме вони висували на керівні посади в усі галузі господарства, освіти, культури тільки комуністів–більшовиків. Уся справа добору кадрів строго контролювалася різними інституціями й рішеннями, щоб повсюди зберегти верховенство комуністів, незалежно від їхньої кваліфікації й компетентності. На 1920 р. в усій Україні на рівні повітових виконавчих комітетів комуністи становили 70, а на рівні губернському — 85 відсотків управлінців.

Карально–судова система, яка була складовою частиною державної системи, також перебувала в руках більшовиків. Вона складалась із Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) — аналог російському ЧК — і її відділів у повітах, в армії, в губерніях. Її мета — боротьба з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами. Вона мала право приймати рішення “негайно” і “від імені уряду Української республіки”. Як правило, цей каральний орган, який працював під заступництвом Ф. Дзержинського, заарештовував, вдавався до обшуків, розстрілював без суду та слідства — або за підозрою, або за доносами — інтелігенцію, офіцерство, усіляких “буржуїв” тощо. 1922 р. цю комісію було перейменовано в Державне політичне управління (ДПУ), його права в проведенні репресій були розширені. Воно підлягало тільки під звітність Всеросійської надзвичайної комісії (ЧК).

Безпосередньо підпорядковувалася російським органам влади і створена 1920 року міліція. У січні 1920 р. було засноване Спеціальне управління уповноваженого Головного управління міліції НКВС Росії при Всеукраїнському революційному комітеті. Вся система каральних органів і відділення їхні в армії, ревтрибунали, суди, міліція, органи прокуратури і т. д. мали забезпечити політичне панування більшовиків в Україні. Було скасоване право на апеляцію й оскарження — у такий спосіб забезпечувалась влада “диктатури пролетаріату”. Водночас створювалась і система в’язниць, концтаборів, Будинків примусових робіт (ДОПР) — уся система майбутньої держави ГУЛАГу.

Уже в перші роки радянської влади в Україні існувало 18 концтаборів, до яких потрапили десятки тисяч осіб, що були позбавлені виборчих прав, безробітних, бездомних, серед яких були вихідці із заможних верств, інтелігенції, духовенства.

Отже, радянська влада в Україні насаджувалася зверху. Існування радянської державності було лише позірною поступкою, з допомогою якої більшовики намагалися зсередини знищити український визвольний рух і повністю підпорядкувати собі українську територію. Існуючі в Україні радянські органи влади здійснювали ту політику, яка формувалась у центрі більшовизму — Москві. Та й навіть сама Конституція 1919 року була створена за схемою такої ж російської конституції і написана була російською мовою.