Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У Москві був створений керівний центр усім народним господарством — Вища Рада народного господарства (ВРНГ), яка на засадах “демократичного централізму” керувала господарством усіх республік. Із нею була об’єднана така ж Рада українська і прийняте рішення українського уряду про об’єднання банківських систем обох республік. Опираючись на ці постанови, ВРНГ Росії приймає постанову про встановлення з Україною “єдиної економічної політики”. Фактично все господарче життя України опинилося під контролем і керівництвом Москви.
Між українським і російським урядом почались різні суперечки і тертя з приводу компетенцій в управлінні окремими галузями господарства.
Партійне керівництво України прийняло рішення звернутись до Москви з пропозицією конкретизувати відносини між РСФСР і УСРР. Саме цей факт започаткував, як свідчать сучасні дослідники, подальше створення Радянського Союзу.
Розпочалася напружена боротьба між московським центром і радянськими республіками за форму і міру об’єднаності. Тодішній генеральний секретар ЦК РКП(б) Й. Сталін висунув проект “автономізації” республік, які мали б увійти до складу Російської Федерації. Його обурювало прагнення комуністів національних республік до незалежності. Він писав у листі до В. Леніна, тоді вже тяжко хворого, що це покоління комуністів “гру в незалежність (яку проводив центр більшовицької партії. — Авт.) відмовляється розуміти як гру, уперто визнаючи слова про незалежність за чисту монету і також уперто вимагаючи від неї проведення в життя конституцій незалежних республік”. Отож бачимо, що більшовицькі лідери використовували термін “незалежність республік” лише як гру, для обдурювання своїх партійних колег у національних республіках і народних мас, прикриваючи нею насправді глибоко централістичний принцип побудови держави в пореволюційний час.
До речі, це був не єдиний випадок такого висловлювання И. Сталіна, про що йшлося в попередніх розділах, коли більшовицький уряд ліквідував усі створені ним на сході України “советские республики”.
Але, як бачимо з цих висловлювань Сталіна, в українських більшовиків продовжувала жити мрія про свою державу, про її незалежність. Певно, зваживши на це, Ленін заперечив автономістський проект Сталіна і знову висунув проект федерації радянських республік. “Важливо, — писав “вождь пролетаріату всього світу”, — щоб ми не давали поживи “незалежникам”, не знищували їхньої незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік”. Тобто, назва “федерація” була потрібна лише для форми, аби не давати поживи “незалежникам”, а над їхньою так званою незалежною владою будувати “ще новий поверх” влади — так звану федерацію рівноправних республік, яка й поглине їхню позірну незалежність новим “поверхом” влади московського центру.
Це був унікальний за своєю подвійною моральністю план, план нового об’єднання радянських республік, який мав покінчити з ідеями “незалежності” в національних радянських республіках.
У жовтні 1922 р. цей план було схвалено пленумом ЦК РКП(б). Водночас була створена конституційна комісія, до якої увійшли И. Сталін, М. Калінін, Г. П’ятаков, X. Раковський та ін., яка визначила розподіл влади між центральними і республіканськими наркоматами.
До республіканських наркоматів були віднесені лише наркомати юстиції, внутрішніх справ, землеробства, охорони здоров’я, освіти і соцзабезпечення. Отже, на 1922 р. централізм, насаджений партійно–радянськими більшовицькими органами Росії, став глибшим, аніж у роки громадянської війни. Федерація, як бачимо, стала лише демагогічною оболонкою насправді строго централізованого принципу об’єднання радянських республік, при якому компартія Росії зберегла в своїх руках усі важелі керівництва і контролю економічним життям усіх республік.
Справжньою сутністю цього об’єднання став принцип “автономізації”, який тепер був замаскований новою формою — “союз”.
Утвердивши практично верховенство російсько–більшовицьких вищих органів влади, які тепер були перейменовані в союзні, московський центр вирішив негайно юридично закріпити досягнений успіх.