Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Разом із 60–тисячною польською армією Петлюра, маючи 14 тис. вояків, рушив в Україну. У складі військ Петлюри була група військових загонів Омеляновича–Павленка. У цьому поході Петлюра мав намір сформувати ще чотири дивізії. Проте польське командування не дозволило йому цього зробити. Ясно було, що польські керівники намагалися використати кризове становище українських лідерів для того, щоб знову захопити українські землі, щоб розширити межі Польської держави та відновити її володіння “від моря до моря”, як це було до поділів Польщі кінця XVIII ст. Ясно було, що польські війська не несли українцям ніякої державності і свободи. Союз з ними Петлюри видавася дивним, а то й зрадницьким. Багато політичних діячів його засуджували, але іншого виходу ніхто не пропонував.
Коли навесні 1920 року польські війська зайняли Київ, вони розпочали погроми українських установ, навчальних закладів, розстріли мирного населення. Тобто вони дивилися на Україну як на новопридбану колонію з дикими тубільцями. Недалекоглядність і безглуздість цієї політики була явною. Сам Петлюра не сподівався від цивілізованої європейської держави такої короткозорості щодо її власних національних інтересів. Польща мала досвід колоніального життя в Російській імперії і мала б розуміти, що і українці й поляки мусять разом відбиватись від неоколоніального більшовицького ярма. Та історія нічого не навчила польську суспільність! Утім, їй довелось небагато чекати, щоб жорстоко розплатитися за цю зраду України.
Російський більшовицький уряд терміново перекинув свої війська з Кавказького фронту, переслав в Україну першу кінну армію С. Будьонного. Вони почали вже з травня 1920 р. швидко відтісняти польські війська з території України, а з ними й військові загони Петлюри. Селянство, на котре сподівався Петлюра, зовсім не підтримало ні новоявлених польських окупантів, ні Петлюру. Адже його союз із прадавнім визискувачем українських селян — панською Польщею — сприймався українським народом вороже.
Відступаючи, польські війська знову руйнували Україну. Так, залишаючи Київ, вони зруйнували багато будинків, що являли собою історичну цінність. Вибухнув будинок колишнього київського губернатора, де зберігався величезний український архів. Були підірвані мости через Дніпро, у тому числі й унікальний Ланцюговий міст. Було розстріляно велику кількість мирного населення Києва…
Натиск більшовицьких армій змусив польські окупаційні війська швидко перекинутись за річку Збруч. Українські ж збройні формування, що були в складі польських військ, залишались на території України і продовжували боротьбу. Польський уряд і польське воєнне командування відразу ж погодились на переговори з більшовиками, що розпочались 3 серпня 1920 р. Українські вояки ще кілька місяців боролися з більшовицькими загонами одні.
Петлюрівські частини почали в цей момент зростати за рахунок українського населення. Бо тепер в очах українців Петлюра, залишений поляками напризволяще перед більшовицькою армією, зробився справжнім захисником України. До осені 1917 р. загони Симона Петлюри зросли з 15 тис. до 35 тис. вояків. Більшовицький російський уряд і Польща 18 жовтня 1918 р. уклали перемир’я. Причому в переговорах про це перемир’я участі не брали ні представники Української Народної Республіки, ні представники Галичини. Тобто, і для Польщі, і для Росії України та її уряду не існувало. Україна була повністю усунена від переговорів, її просто ділили між собою більшовицька Росія і нова панська Польська держава.
Петлюрівські війська продовжували боротись до 10 листопада 1920 р. За цей час більшовики впоралися із заколотами генерала Врангеля в Криму і на півдні України та всі військові сили кинули на боротьбу з Симоном Петлюрою. Він був повністю розгромлений. Рештки петлюрівських частин, які опинилися на території Польщі, були відправлені у концтабори. Угода, яка була підписана між Росією і Польщею, передбачала, що на території польської держави не мали права перебувати будь–які антиросійські та антибільшовицькі організації. Таким чином, і український уряд, і українські частини, що перейшли польський кордон, виявились поза законом. Хто міг — переходив у підпілля, або виїхав до країн Західної Європи.