Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Аби що йому сказати?
Набігла довга хвиля, потім пробігла берегом коротка.
— Я скажу йому, — заплющила вона очі, — щоб перестало лякати мого почесного байстрючка, який пише про майбутнє й любить динозаврів.
— Так, — мовив я, — будь така ласкава.
35
Напочатку був туман.
Подібний до Великої Китайської стіни, він сунув берегом, і краєм, і горами о шостій ранку.
Заговорили мої ранкові голоси.
Я облазив вітальню Констанції, намагаючись вишукати свої окуляри десь під слонячим стадом подушок, але махнув на це рукою та й подибав туди-сюди, щоб налапати бодай якусь портативну друкарську машинку. А тоді засів виклацувати наосліп якісь слова, аби покінчити з «Антипасом та Месією».
То й справді було Чудо Риби.
І Симон, ще званий Петром, підплив до берега й застав того Духа біля багаття з деревного вугілля, на якому смажилася риба, і ту рибу належало роздарувати, а потім понести у світи слово спасіння, аби запанувало добро… й ті учні там, у лагідній юрбі, а тоді настала й остання година, наблизилося Вознесіння, пролунали слова прощання, яким судилося протриматися понад дві тисячі років, аби їх не забули і на Марсі й понесли в космольотах далі, до Альфи Центавра.
А коли Слова виповзали з моєї машинки, я більше не міг їх бачити, тож упритул підносив до підсліпуватих своїх вільгих очей, і тут Констанс дельфінихою випорснула з моря, ще одне чудо, вбране в рідкісну плоть, і через моє плече прочитала написане, й видала сумно-щасливий вигук, і зашамотала мене, мов яке цуценятко, радіючи моєму тріумфу.
Я зателефонував Фріцові.
— Де це ти в дідька запропав! — закричав той.
— Заткайся, — я йому лагідно.
І вголос прочитав йому, що написав.
І рибу покладено, щоб засмажилася на деревному вугіллі, й вітер роздмухував полум’я, аж іскри, мов огненні світлячки, розліталися понад пісками, і Христос промовляв, а учні його слухали, а коли засірів світанок, сліди Христові, мов оті яскраві огненні іскри, вітер поніс понад пісками, й він відійшов, а учні порозходилися по всіх куточках світу, і вітри порозмітали й їхні стежки, і не стало й слідів їхніх ніг, і Новий День істинно розпочався — коли скінчився фільм.
Там, на іншому кінці дроту, німував Фріц.
Нарешті він прошепотів:
— Ну й… су… чий… син… ти.
І запитав:
— А коли ти це занесеш?
— За три години.
— Припхайся сюди за дві! — закричав Фріц. — І я розцілую тебе у всі чотири твої щоки. А зараз я розменнію Менні й розіроджу Ірода!
Я поклав слухавку, і тут-таки й задзеленчало.
Це телефонував Крамлі.
— Як твій Бальзак — усе ще Оноре? — поцікавився він. — Чи ти вже став великою Гемінґвеєвою рибиною, що здохла під пірсом, а чайки вже й очистили їй усі кісточки?
— Краме, — зітхнув я.
— Я ще зробив дзвінки, — похвалився детектив. — Але хай ми навіть вишукаємо всі потрібні тобі дані, знайдемо Кларенса, ідентифікуємо потворного з лиця чолов’ягу з «Браун-Дербі», то як нам поділитися усім цим із твоїм другом, схожим на недоладного птаха? Як ми йому це скажем, коли він гасає довкола студії в позичених тогах? І, головне, як висмикнемо його з цього пекла? Чи я маю змайструвати величезний сачок, мов на якого гігантського метелика?
— Краме, — тільки й повторив я.
— Гаразд, гаразд. Маємо і добрі вісті, й кепські. Я задумався про той портфель, що, як ти розповів, твій давній приятель Кларенс загубив біля «Браун-Дербі». Тож я зателефонував у «Дербі» і сказав, що загубив портфель. І пані сказала: «Авжеж, містере Сопвіз, він у нас!»
Сопвіз! Ось воно, Кларенсове прізвище.
— На жаль, так я їй сказав, я, здається, не поклав у портфель своєї адреси. «Адреса тут є, — сказала пані. — 1788 Бічвуд?» Так, підтвердив я. Зараз я по нього й приїду.
— Крамлі! Ти геній!
— Не зовсім. Цієї миті я телефоную з кабіни «Браун-Дербі».
— І? — я відчув, як серце мені впало.
— Портфель пропав. Комусь іще спала на думку та сама блискуча ідея, що й нам. І хтось випередив мене. Ця пані описала його. Судячи з твоїх описів, то був не Кларенс. Коли вона спитала, хто він такий, чолов’яга просто вийшов із тим портфелем. Їй прикро, але з того мало пуття.