Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Економічний розвиток Русі XII—XIII ст. йшов шляхом зміцнення вотчинного господарства. Ще в ранньофеодальний період у всіх землях Русі склалися феодальні відносини, місцева родоплемінна знать перетворилася на великих феодалів, зросли та зміцніли міські центри. З часом у кожному головному місті землі ствердились удільні князі, які заснували тут місцеві династії. Чернігівська й Новгород-Сіверська землі опинилися в руках Ольговичів, Смоленська — Ростиславичів, Володимиро-Суздальська — Юрійовичів, Волинська — Ізяславичів, Полоцька — Брячиславичів. Лише Київ та Новгород з різних причин не перетворилися на спадкові вотчини; в них упродовж всього періоду феодальної роздробленості сиділи князі різних династій.
Проте мирне співіснування боярства з князями, що оселилися в цих землях, тривало недовго. Уже з другої половини XII ст. між ними виникають гострі суперечності. Прагнення удільних князів до єдиновладдя в своїх князівствах наштовхнулось на жорстокий опір місцевої знаті. Незадоволені незалежним становищем князя і не здобувши від нього тих прав та привілеїв, на які вони розраховували, бояри нерідко позбавляли його влади. В свою чергу князі, які змогли зміцнити своє становище у землі, жорстоко розправлялися з боярською опозицією.
У боротьбі з сепаратистськими тенденціями великого боярства князі спиралися на постійну дружину, яка перебувала поблизу стольного міста князівства і була готова будь-коли виступити в похід. Упродовж XII ст. у кожному князівстві зароджувався нижчий прошарок феодалів — дрібне дворянство, яке формувалося з князівських дружинників, слуг, рядовичів та тіунів.
Дворяни, будучи суперниками боярства й користуючись прихильністю і підтримкою своїх князів, засновували власні феодальні гнізда навколо старих міст, ставали не лише власниками великих і дрібних помість, але й власниками залежних селян. Економічна нестабільність, залежність від князівської влади визначили, зокрема, політичні симпатії дворянства. Князівські «чадь», «отроки» і «детские» були зацікавлені в стабілізації внутрішнього становища земель, вірою і правдою служили своєму князю, вбачаючи в ньому сильну особистість, здатну зміцнити єдність. Не випадково Данило Заточник зауважував, що «краще мені в постолах жити при княжому дворі, ніж у сап’янових чоботях при боярському».
Київ. Софія Київська. 1037 р.
Софія Київська. 1037 р. Оранта.
Одним з основних елементів суспільного і державного розвитку Русі, як і всієї середньовічної Європи, були міста. Найвищий їх розквіт припав на XII—ХНІ ст. Давньоруські міста являли собою складні соціально-економічні та політико-адміністративні організми, основу господарського життя яких складали ремесло і торгівля, а також сільськогосподарське виробництво. Тут виготовлялося все необхідне для держави, для потреб господарства, побуту, торгівлі і війни. На міських посадах працювали золотих справ майстри, емалювальники й склороби, гончарі й ковалі, різьбярі по дереву й кістці, теслярі каменю, ткачі й кожум’яки, шевці, зброярі та ін. Міста були також адміністративними центрами, фортецями, колективними замками великих земельних магнатів округи або князівства, центрами культури, місцем зосередження церковного управління.
Одночасно з економічним розвитком давньоруських земель у XII—XIII ст. значно розширились і зміцніли торговельні ^зв’язки між ними. Цьому сприяла певна реміснича спеціалізація не лише окремих міст, а й цілих районів. Успішно розвивалась й міжнародна торгівля Русі; для захисту торговельних шляхів від половців («Греческого», «Соляного», «Залозного») неодноразово виступали об’єднані дружини руських князівств.
З розвитком внутрішньої і міжнародної торгівлі у великих містах зростав і зміцнювався прошарок лихварів і великих ремісників. Це проти них і земельних магнатів, які зосереджувались у містах, підіймалось на боротьбу населення торгово-ремісничих посадів. Соціальні протиріччя в давньоруських містах у XII—XIII ст. проявлялись по-різному. Вони набували прямої форми повстань і завуальованої — у вигляді церковної єресі. Міські низи, експлуатовані боярами, купцями і лихварями, об’єднувались у корпорації, подібні до ремісничих цехів країн Західної Європи. Інколи «чорний люд» підтримували князі, використовуючи незадоволення мас у боротьбі проти незалежних бояр.