Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Андрій володів Волинню досить довго — до зими 1134/35 рр., коли Ярополк перевів його до Переяслава, а Володимир віддав Ізяславу Мстиславичу. З цього часу Волинь практично стала спадковим володінням цієї гілки Мстиславичів.
Південніше Волинської землі в ці часи формувалося Галицьке князівство. Тут сиділи сини засновника галицької династії князів, онука Ярослава Мудрого — Ростислава Володимировича. Перемишльським князем був Володар, теребовльським — Василько. Ростиславичі князювали близько 30 років, вели спільну політику проти намагань великих князів повністю підкорити галицьку землю, перетворити її на свій домен. Водночас Ростиславичі провадили досить лояльну до Києва політику, виступаючи проти лише тоді, коли зачіпалися їхні власні інтереси (посилення позицій Києва на Волині).
Після смерті обох Ростиславичів 1124 р. почали княжити їх сини: Юрій Василькович у Галичі; Іван Василькович — у Теребовлі, Ростислав Володаревич — у Перемишлі, його брат Володимирко у Звенигороді. Цей поділ землі на чотири уділи призвів до жорстокої усобиці, яку почав Володимирко проти старшого князя галицької землі — брата Ростислава. Володимирко привів угорців, Ростислава підтримували Васильковичі та великий князь Мстислав. Було скликано з’їзд у Щирці, де бояри обох уділів марно намагалися звести все до миру. Ростислав обложив Звенигород, але взяти потужну фортецю не міг. Наступного року він раптово помер, і Володимирко об’єднав Перемишльське та Звенигородське удільні князівства. Після смерті 1141 р. й обох Васильковичів Володимирко об’єднав під своєю рукою всю Галицьку землю й переніс столицю князівства до Галича.
Серед удільних князівств слід згадати й Турово-Пінське князівство, яке повністю залежало від Києва й вважалося київською волостю, частково його землі лежали на українській території. Туров за старою традицією дістався одному з найстарших Мономаховичів — В’ячеславу, але чи не найменш амбіційному. Святополк та Мономах часто використовували ці землі як розмінну монету, укладаючи різні угоди. З них виділялися уділи, щоб відвернути увагу союзників чи родичів від більш важливих руських земель.
Розділ III
Русь у період феодальної роздробленості (XII — перша половина XIII ст.)
У перші десятиріччя XII ст. завершився ранньофеодальний період історії Київської Русі. Розпочалася доба феодальної роздробленості. Історичний зміст цієї доби тривалий час визначався неточно, а інколи й зовсім не вірно. Нова стадія розвитку феодалізму на Русі нерідко розглядалась як явище регресивне, що спричинилося до економічного і культурного занепаду країни. Нині на підставі аналізу всіх наявних джерел, особливо археологічних, вдалося дійти висновку, що Русь упродовж XI — першої половини XIII ст. розвивалася по висхідній лінії і за рівнем економіки та культури належала до найбільш розвинутих країн Європи.
На думку Б. О. Рибакова, новий етап історичного розвитку Русі точніше називати не періодом феодальної роздробленості, а початковим етапом розвинутого феодалізму. Його характерними особливостями були: поглиблення процесів феодалізації в місті і на селі, подальша кристалізація і виокремлення ряду давньоруських князівств.
Глава 1
Основні тенденції історичного розвитку Русі
До 30-х років XII ст. окремі давньоруські князівства настільки зміцніли і зросли, що змогли розпочати самостійне, значною мірою незалежне від Києва, життя. Незаперечна влада великого київського князя, який став першим серед рівних, відійшла в минуле і вже не поширювалася на всі давньоруські землі. Поряд з київським титул «великий князь» мали також володимирський, чернігівський і деякі інші князі, які повністю самостійно порядкували у своїх князівствах. Найраніше від Києва відділились Полоцьк і Новгород, потім Володимир (Суздальський), Чернігів, Галич. Процес формування нової політичної карти Русі з багатьма центрами відповідав загальноісторичним умовам життя давньоруських земель.
Дослідження останніх років показують, що новий етап розвитку феодалізму на Русі характеризувався не лише зміцненням імунітетних прав, але й досить розгалуженою системою васально-ієрархічних зв’язків. Пануючий клас на Русі являв собою складну феодальну ієрархію, на верхніх щаблях якої стояли представники князівського роду, на нижніх — бояри, дружинна знать, дворяни. Всі вони були тісно пов’язані між собою системою сюзеренітету-васалітету, яка й за умов роздільної форми землеволодіння лишалась визначальною системою державно-правових відносин.