Шизґара

— Так я не зрозумів: вона прийде чи ні? — обвів поглядом присутнє чоловіцтво Ом.

— Та де вона подінеться? — впевнено виголосив малий Марат. — Де вона тут кращу компанію собі знайде? Так що, спокуха, чуваки, все буде тіп-топ!

Він свиснув Тумана, з дорослою гідністю потиснув усім руки й повільно пішов з пустиря.

І тут Олексій згадав, що вже бачив цю дівчину: цієї весни вона сама підійшла до нього на вулиці:

— Ой, це у вас — ердельтер'єр?

Такий факт не здивував парубка: порода була на піку популярності, і на Весту часто звертали увагу. Але того разу Ірина, в фасонистому імпортному плащі, брюках кльош, модній перуці та макіяжі в стилі дівчат з гурту АВВА, видалась йому значно старшою: років двадцять — двадцять три, — визначив тоді він і, виявляється, помилився; тепер-то чітко видно: — приблизно ровесниця.

Вогонь догорів, перетворившись на купку жару, Ірина пішла, вечір якось сам собою вичерпався. Це відчули всі троє, а озвучив прагматичний Ом:

— По хатах?

— Ні, не діло вогонь кидати, слід загасити, — заперечив майже дорослий Белс. Він взагалі був правдивих поглядів.

– І як? — запитав бездумно Олекса.

— По-піонерському, — без жодного сумніву визначив правильний студент. Піонерський спосіб гасіння багаття полягав у тому, що хлопці щодуху пудили на кострище; Олексієві він ніколи не подобався й здавався непристойним: землею закидати чи водою залити — зовсім інша річ… А витягти прилюдно причандалля й дзюрити на жариво практично з того місця, де ще кілька хвилин тому стояла така неземна дівчина, було просто блюзнірством, і він відмовився:

— Я сцяти не хочу.

— А я хочу, — заявив далекий від сентиментів Ом, і вони на пару із Белсом у два струмені за лічені миті розправилися із залишками жару, вигасивши його на вугілля. Белсів Джин кілька разів коротко потяг в себе повітря і, лишень вони відійшли, підбіг туди ж і задер лапу, наслідуючи приклад старших самців зграї.

Белс одразу похиляв додому, а Олексій з Омом ще постояли у дворі, викуривши під балачки по цигарці: спілкуватися з Серьогою було загалом незрівнянно легше, ніж із Віктором-Белсом: той претендував на лідерство у майданчиковому товаристві через один тільки свій старший вік, тобто — за чіткими традиціями вулиці — без достатніх на те підстав. Треба бути однозначно крутішим: не так сильнішим фізично, як хоробрішим, відчайдушнішим, авторитетнішим, до того ж — битим на голову заводієм, знаним не лише на районі, а й за його межами, словом, переважати решту претендентів якщо вже не в кожній характеристиці, то в сумі багатоборства, причому — з великим відривом. Вітя Заєць серед своїх однолітків котирувався так собі, ні теє ні онеє: звісно, не шістка, але й далеко не основний, а репутація — вона й в Африці — репутація: як не намагайся перед молодшими на рік-два-три парубками себе показати, а вона за тебе вже наперед сказала, і змінити щось — ой, як важко… Серьога Ом, теж старший за Олексу, але не на два, а лише на півтора роки, не корчив із себе шерифа Маккенну,[23] демократично визнаючи їхню взаємну рівність. Тому з Омом спілкуватися було аж он як простіше.