Шизґара

А тут, хоч Ірина ще не Белсова подруга, але … Він захотів проводжати — вона погодилася, попросив телефончик — дала, отже, не проти, щоби він робив і подальші кроки…

Олексій розумів: навіть якби він не пропустив той вечір, не факт, що обрали б його; Белс — старший парубок, а для дівчат це багато означає, але з'явився би хоч шанс на чесне суперництво. Та вчора він на майданчик не прийшов: забирав у Сашка котонові штани — не кожен фарцівник визначить, що не фірмА…

І Белсове «пів на дев'яту» не влаштовувало: о цій порі він зазвичай тільки уходив з П'ятака-на-Броді, тридцяти хвилин якраз вистачало, аби доїхати додому, взяти Весту й вийти на собачий майданчик.

Треба сказати, що «п'ятак» знаходився на іншому кінці Печерська — в районі старої квартири, звідки Олексієва родина переїхала три роки тому. В тих же краях була й стара школа, куди він з упертою відданістю їздив до останніх зимових канікул трамваєм чи автобусом зі своєї Різницької вулиці. За цей час педколектив його альма матері зазнав непоправних втрат, та все з числа улюблених учителів: русачка та англійка пішли на пенсію, математичка — до престижної спецшколи. Історикові Аркадію Захаровичу змінили «навантаження», і в Олексієвому класі він більше не читав. Звільнилася навіть незмінна класна керівничка — українка Марія Федорівна, за незбориму вимогливість прозвана учнями всіх поколінь Марфою — за аналогією із відомою суворістю новгородською посадницею. Замість неї з'явилася Лариса Іванівна — здоровенна злостива бабега з рудою дулею на потилиці — на прізвище Кузькіна, до котрого одразу ж ідіоматично приліпився російський іменник мать. Кузькіна-Мать замість Марфи — це занадто, тим паче що викладала рідну мову тезка суворої середньовічної правительки не в заміру краще від носійки стійкого фразеологічного прізвиська. Усіх, хто їй наважувався суперечити, Кузькіна-Мать іменувала «наґлєцами», і Олексій з його незалежним характером негайно потрапив до їхньої не надто численної когорти, до того ж — у перші номери. Сумніви щодо доцільності сповідувати вірність рідній школі, до котрої пішов колись «перший раз у перший клас», навідувалися до Олексія і раніше: і викладачі вже не ті, і поглиблене вивчення математичного аналізу за товстезним підручником Вілєнкіна-Шварцбурда не збігалося із його подальшими літературно-філологічними планами. Тримали тільки друзі, але й тих, хто залишився після восьмирічки, у зв'язку із формуванням класу майбутніх світил точних наук та зірок інженерії розтасували по всій паралелі. Ну, дійсно: Ляхов до художньої школи перейшов, Толян Сєров, він же Сироп, вступив до суворовського училища, Вітько Зуб, не відчуваючи потреби ставати новим Лобачевським чи Галуа, перейшов до «Б» класу, туди ж подалися й подруги Соловець та Дьоміна, а Студенюк та Андрющенко під впливом таких корифеїв, як Віленкін, Шварцбурд, Каплан, Рибкін та Сканаві[24] перетворилися на формених кібериків, конкретно схиблених на математиці.