Шизґара
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-86-7
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Шизґара». Краткое содержание книги:
Читач разом із героями довідається, хто топив купальників на Центральному пляжі Києва, як купити машинку для фальшування грошей, які побоїща гриміли на ковзанці Центрального стадіону, де в Києві був гастроном Яма, де плавав лапоть і ще масу цікавих і корисних речей. Київський міський сленг, наївна романтика першого кохання, вулиці рідного міста — складові, що роблять роман Сергія Батурина непересічним свідченням тієї епохи.
Минулої зими на ковзанці у печерян зі щорсами вибухнули швидкоплинні жорстокі бойові дії, спричинені чимось подібним до того, що сталося тепер із Сорокою. Когось на ковзанці відметелили, але кого — встановити вже неможливо, свідки й учасники тих подій кажуть тепер абсолютно різне, але коли Ліхачова, Чигоріна та Кудрі з усіма своїми споборниками та союзниками завалили на верхнє поле, там уже відбувалося, наближаючись до кульмінації, епічне рубилово: «хазяї» не на жарт махалися з Червоноармійською, потроху схиляючи шальки терезів на свій бік. Священний принцип дворових єдиноборств: «двоє в драку, трєтій — в сраку» — у таких випадках сили явно не має: печерська юрма з ревом вдарила у фланг щорсам, вирішивши долю побоїща.
Хай там як, але цього разу у справі про побиття Сороки щорси були явно не при ділах.
5. Про силу згуртованої команди
До речі… Олекса та його друзі зростали собі пацани-пацанами: у війну грали, в сищики-розбійники (всі тротуари в районі стрілами крейдяними вималювали), у дворовий футбол, іменований «дир-диром», установивши замість воріт дві пари цеглин. Знов-таки традиційні дитячі забавки: квач, штандер, ті ж піжмурки. Траплялися сварки й бійки, навіть носи розбиті не такою вже рідкістю були, але все — по-дитячому, без злоби: сьогодні відлупцювали одне одного, надулися: «Я тобі це ще згадаю!», а назавтра — знов друзі. Старшання стрімко почалося в дванадцять років, коли пацани з паралельного п'ятого «Г» класу (що за мороки їх тільки взяли?) глибокої осені після занять на другій зміні гуртом відлупцювали поодинці половину Олексиного класу. Олексі тоді теж перепало, хоч і несильно, а він у вересні травмував коліно, та ще й як: і в лікарні лежав, і вдома, в гіпсі п'ять тижнів: не так давно зняли, тоді саме з ціпком шкутильгав та по електрофорезах швендяв — який з нього боєць?
Як на біду, головний отаман і заводій хлопців з Олексиного класу Микола Чабаненко, саме той, що потім красувався на районі, вишиваючи в бездоганних котонових белсах, того дня в школі не був: не виключено, що й прогуляв, він такі штуки вже тоді чинив запросто, а в шостому залишився на другий рік.
— Ну, не раз-два-три-п'ять! — розлютився він, назавтра довідавшись про свавілля, скоєне «гешками». — Всяке «ге» буде наших пацанів метелити! Ребзя, такого спускати ні за що не можна!
На перерві до «гешок» був висланий парламентер із жорсткою вимогою: після уроків — розбірки на шкільному подвір'ї. На їхнє зауваження: «В нас шість уроків, а у вас — п'ять» було дано відповідь: «А ми почекаємо».
Сорок п'ять хвилин були витрачені з толком на складання диспозиції та розстановку сил. Коли розпалені вчорашніми перемогами кривдники вилетіли на ґанок, на подвір'ї, ставши в ряд спинами до невисокого бетонного паркану, на них чекало всього п'ятеро: Сироп у збитій на потилицю кролячій шапці, товстун Уманський, маленький на зріст Вітько Зуб, художник Ляхов та Олексій зі своїм костуром.
— Оце й усі? — презирливо гмикнув Іванча — ватаг «гешок» Петько Іванків.
— Не всі, — запевнив його Андрій Кобза, вилізши з найближчих кущів і ставши до шеренги.
— Далеко не всі, — підтвердив Сява Фортуна, вилізши з-за паркану. За секунду він був поряд зі своїми. А потім щомиті з усіх боків з різних закутків з тими ж словами з'являлися нові й нові бійці й ставали в шеренгу.