Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
— Отже, це нещасливе кохання? А шлях під час інтермецо переповнений розпачем та стражданням? Бідна жінка, як я її розумію.
— Сама винна, — спокійно відповів Жан.
— Я тебе не розумію, її покинув коханий, як їй жити далі?
— Найгірше, коли жінки починають переслідувати чоловіків. Це непоправна помилка, яку вони не здатні зрозуміти. Ми не терпимо, коли зауважуємо наполегливу увагу з боку прекрасної половини.
— Чому ви такі жорстокі?
— Ми не жорстокі, ми мисливці. Кожен чоловік одержимий полюванням, а здобич, що вже лежить у бесагах, перестає його цікавити.
— Отже, ми, жінки, є вашою здобиччю, а як же кохання?
— Кохання — це майстерність.
— Чому ти такий цинічний? А якщо неможливо дати раду власним почуттям, як тоді бути?
— У цьому, власне, і є вияв найбільшої майстерності. Жінкам треба так поводитися, щоб не потрапити у хитро розставлені пастки. Кохання — це гра, у якій беруть участь одночасно два партнери. Воно триватиме доти, доки не виявиться перший переможець.
— Це жорстоко, я б не хотіла грати своїми почуттями.
— Доведеться, бо в іншому випадку повториш шлях Сантуци.
— Добре, якби обернути все навпаки. Я б хотіла, щоб жінки стали мисливцями.
— Таке теж буває. Для цього треба лише змінити платівку.
Жан підійшов до програвача і поставив новий диск. Залунала запальна іспанська музика, яка цілком змінила настрій.
— Ти маєш на увазі Кармен, — упізнала увертюру Олена.
— Саме її, вона була справжнім мисливцем. Чарівна циганка могла підпорядкувати собі кожного чоловіка.
— Але ж вона трагічно закінчила.
— Маєш рацію, тут є одна відмінність — не вона страждала, а інші. Кармен уміла панувати над кожним, кого бажала мати. Як тільки з’являвся чоловік, їй не підвладний, негайно ставав її здобиччю, яку за будь-якої ціни хотіла привласнити. Як тільки досягала мети, жертва переставала її цікавити. Це була дуже сильна жінка, яка потребувала мати біля себе ще спритнішого мисливця, яким і виявився Ескамільйо — тореадор, улюбленець усієї Іспанії. Кармен пристрасно очікувала любовного двобою, будучи впевненою у перемозі. Проте він так і не відбувся. Втрутився Дон Хозе, який не захотів залишатися жертвою. Здобич ожила і покарала мисливця. Я тобі згодом передам фільм Раймондо Россі «Кармен».
— А ти добре знаєшся на жіночих характерах, — похитала головою Олена.
— І я навіть здогадуюся, що ти ніколи не зраджувала Жоржу.
— Я цього і не приховую.
— Але хіба в тебе ніколи не виникало такої думки? Скажи чесно, невже ти ніколи не уявляла, що поруч не рідний чоловік, а хтось інший?
— Може, колись і було таке, — засоромилася Олена, — але я вже давно ні в кого не закохувалася.
— Закоханість — чудовий стан, який нагадує хворобу. Доки ми здатні його відчувати, доти молоді. Та, на жаль, лише у виняткових випадках він триває довго.
— Чому так створений світ, що обов’язково хтось когось повинен убивати або неволити? Чому люди такі жорстокі?
— У цьому прихований секрет. Розумієш, головним Законом Всесвіту є Закон Рівноваги. Завдання людства — уміти віднайти її і підтримувати. А люди, замість того, щоб старанно дошукатися до цього стану, починають розхитувати гойдалку. Тому і стають або мисливцями, або жертвою — це одне і те ж.
— Яка музика найбільше відповідає Рівновазі?
— Наприклад, вальси Штрауса. Вони пишні й веселі, коли їх слухаєш, робиться легко і радісно, одночасно зникають почуття агресії та меншовартості.
Кухня наповнилася музикою, схожою на прозоре повітря, яка так і запрошувала до танцю.
Олена незчулася, як Жан обхопив її і закружляв у вальсі. Стіни кухні наче почали розсуватися, утворюючи місце для складних піруетів. Їхні тіла втратили матеріальну оболонку, розчиняючись у райській музиці, злетіли високо під небеса. Час зупинив свій хід, зникло минуле і майбутнє, існувала лише ця мить, яка перетворювалася у вічність.
Один вальс закінчився і почався інший, а вони так і не могли відірватися один від одного. Нарешті Жан різко зупинився і припав устами до її уст. Вона ще ніколи не знала такого солодкого поцілунку.
— Це божевілля, — простогнала Олена.
— Не бійся виявляти почуття, відпусти їх, нехай вони пронесуться через бурхливу ріку життя, а потім закружляють у вирі водограю, — шепотів на вухо Жан.
— Це не може продовжуватися.
— Чому, мила?
— Треба йти спати, вже пізня година, — відвернулася Олена.
Ніч минула у солодких мріях. Невже вона кохана, невже… Водночас наверталися страшні думки: що станеться за два дні, коли він повернеться у Францію? Навіщо зупинила поцілунок. Як прагне його ще раз повторити. Як жити далі? Немає вороття у сіре минуле, їй потрібні нові відчуття. Олена бажала пристрасті, про яку давно забула, а найбільше боялася втратити ті зернята натхнення, які Жан засіяв у її спраглу душу.