Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
Наступного ранку, у неділю, після сніданку родина Круків у повному складі та їхній гість пішли до церкви. Після Служби вони гуляли старовинними вуличками, а потім відвідали виставку картин. Олену не цікавили новітні шедеври, вона потребувала хоча б на мить залишитися наодинці з Жаном. Час безжалісно втікав і від цього робилося лячно. Залишалася одна надія на вечір. Може, Георгій подарує їм таку можливість і піде спати швидше? Зараз їй треба надивитися на того, хто за якусь добу розчиниться, як дим, і залишить по собі лише солодкі спогади.
Увечері вони їли і пили допізна. Чоловіки почали обговорювати політичні теми, які зовсім не цікавили Олену. Вони захопилися своїми суперечками, наче малі діти, не звертаючи жодної уваги на єдину жінку в їхньому товаристві.
— Я ніколи не вступлю до жодної політичної партії, — впевнено мовив Жан.
— Але ж ми не можемо залишатися осторонь подій, які відбуваються навколо нас. Ми повинні гуртом боротися проти різного роду засилля.
— Хіба ти не розумієш? Якщо починаєш боротися проти чогось, то цим допомагаєш цьому ще більше розквітати. Ти наче підхарчовуєш те, чого не хочеш, — не здавався Жан.
— Незвична думка. Це ти її придумав? — зацікавилася Олена.
— Вона не є новою, а давньою як світ. Усе залежить від думок, треба завжди підтримувати «за», а не боротися «проти». Все, чому ти намагаєшся протидіяти, залишається і ніде не зникає.
— Хіба я можу на щось вплинути лише думкою? Це ж неможливо, — здивувалася Олена.
— Можеш і навіть дуже успішно. Зосереджуйся на тому, чого прагнеш і не обмежуй себе ні в чому.
— Але скільки б я не бажала отримати щось, все одно нічого не вийде. Не даремно ж є стара східна приказка: Скільки б не казав «халва», солодше не стане.
— Стане, і навіть дуже солодко, якщо це робити свідомо, — не здавався Жан.
— Може, раптом з’явиться джин з халвою і скаже «сюрпризззззззз»? — засміялася Олена.
— І таке може бути, головне, треба вірити у сюрпризи, — серйозно додав Жан.
— Я їх боюся, вони зненацька з’являються у наших буднях і змінюють їх до невпізнання.
— Тобі лише здається, що зненацька. Ми й не зауважуємо, як готуємо для них ґрунт, самі сіємо зерно і забуваємо про нього. За якийсь час посів дає паростки, а нам здається, що це сюрприз. Не даремно ж кажуть: «Що посіяв, те й пожнеш».
— Отже, я сама сію собі негаразди, хвороби і непорозуміння?
— Саме так. А щоб урожай тобі сподобався, клади тільки вибіркові зерна.
— Але так важко вгадати, що вибирати, — задумалася Олена.
— Ти хоч знаєш, чого хочеш? — запитав Жан.
— Важко відповісти так відразу.
— А ти подумай.
— Я мрію про подорожі й про нові враження.
— Матимеш, якщо прагнутимеш цього всією душею.
— Мало віриться. Я давно мріяла потрапити у Париж, мої бажання так і залишилися нездійсненими.
— Погано мріяла.
— Як можна погано мріяти?
— Ти просто ніколи не вірила у власні бажання.
— Бо це ж правда, треба жити в реальному світі.
— Звідки ти знаєш, який світ реальний, а який — ні. Хто визначає ці межі. Те, що для одного є реальним, для іншого — фантастика. Та якщо щось доступне одному, то чому не може бути доступним іншому. Один відомий чоловік сказав: «Якщо кажеш, що можеш чи що не можеш, в обох випадках маєш рацію».
— Це все добре, а як цим користатися?
— Усе подібне притягується, не даремно ж записано у Святому Письмі, що в кого є, тому прибуде, а в кого немає, — відніметься. Ти ж не раз зауважувала, як гроші завжди ідуть до грошей, а успіх супроводжується ще більшим успіхом.
— Маєш рацію. Ми частенько чуємо про біду, яка сама не ходить, або як бідному женитися, то ніч коротка, і багато подібного.
— Це негативні установки, їх завжди треба змінювати на позитивні, і тоді доля даруватиме приємні несподіванки. А я все ж таки найбільше полюбляю сюрпризи. Вони прикрашають наше сіре існування.
— Якби вони були лишень приємними.
— Уяви, що ти плекаєш трояндовий кущ. Довший час нічого не змінювалось, ще ввечері ти його поливала і нічого не зауважувала, і ось зранку прокидаєшся, а той рясно вкритий квітами.
Георгію обридли ці розмови, він встав, і нарешті пролунала довгождана фраза.