Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
Пролунали тости, потім почалися танці. Олена знала — Жан запросить її на перший танець. Вона не дивилася у його бік, але відчувала його погляд кожною клітиною.
Так і є, він поволі підвівся і підійшов до неї.
— Ти не відмовиш мені у танці? — тихо промовив Жан.
— Я на тебе чекала, — бездонною синню відповіли її очі.
Щось надзвичайне, вони злилися у єдине ціле. Час зупинився. Музика грала, але вона її не чула, лише його стан — кремезний і ніжний. І ще запах. Олена не могла збагнути, що це: парфуми чи магічний запах його тіла — тонкий і звабливий. Вона шалено бажала цього чоловіка. Тіло здригалося від дотику його рук. І раптом — поцілунок у шию, такий простий, але скільки в ньому ніжності!
— Маленька моя, ти найчарівніша на цьому прийнятті, я не можу відірвати від тебе очей, — шепотів їй Жан на вушко, ти як Сонце і Місяць, які чарують нас своєю красою і дарують магічне світло.
— Що ти робиш? Я розчиняюся в тобі, — відповіла, поринаючи у солодке забуття.
Музика закінчилася, але вони не зрушили з місця.
— Нам треба повертатися, бо усі дивляться у наш бік, — вивів з забуття Жан.
Танці продовжувалися, але того дивного трепету, який пізнала, притулившись до його грудей, забути вже не могла. Олена знала, що тепер без нього не зможе існувати, а це «маленька» не йшло з голови, її найпотаємніша мрія — бути маленькою дівчинкою, яку охороняє могутній лицар. Жан, тільки він зможе напоїти божественним нектаром, якого ніколи не пила. Лише б ще один-однісінький раз притулитися ближче до його тіла і більше ніколи не відпускати.
Щастя впало так зненацька, чому ж воно таке недовговічне? Його неодмінно треба зберегти, але як? Вечірка закінчувалася. І тут Жан оголосив, що найчарівніша жінка цього вечора виконає декілька романсів, звідкілясь узяв гітару і галантно вручив королеві балу. В Олени від хвилювання почали дрижати руки, але зібралася і таки виконала декілька творів. Аплодували всі, навіть Жорж, який уже добряче підпив і мав добрий гумор.
— А на завершення нашого вечора вип’ємо цей келих за наше талановите подружжя, — проголосив останній тост Жан.
— А він нічого, — прошепотіла Олені на вухо Марина.
— Ти про кого? — здригнулася.
— Ну, ну, треба бути сліпим, щоб не зауважити, як цей французик на тебе дивиться.
Олена промовчала, але слова подруги були їй приємними, зрештою, вона і сама знала, що подобається Жанові, а може, навіть і більше.
Вони втрійко поверталися додому у таксі, переповненому подарунками і квітами. Олена з Жаном сиділи на задньому сидінні у повному мовчанні. Авто рушило в напрямі до їхнього дому. Раптом його рука стиснула її руку. От якби ця дорога ніколи не закінчувалася!
Щастя тривало. Втомлений Георгій відразу пішов спати, а вони залишилися на кухні самі.
— Давай, вип’ємо ще шампанського, — запропонував Жан.
— З приємністю, але ще треба увімкнути нашу музику.
— Яку ти бажаєш?
— Яка тобі найбільше подобається, я хочу ліпше тебе зрозуміти, — поглянула на Жана закоханими очима Олена.
— Гаразд, я поставлю тобі мелодію, яка ніколи мені не обридає. Це інтермецо Маскані з опери «Сільська честь». Спробуй заплющити очі й побачити картини.
Олена слухняно виконала наказ. Їй здалося, наче йде широкою, залитою сонцем дорогою, а назустріч їй поспішає той, без кого життя втрачає сенс.
— Я побачила щастя, — зі сльозами на очах вимовила Олена.
— Кожен бачить те, чого бажає.
— А що ти бачиш?
— Мені важко побачити щось нового, оскільки я добре знаю, про що ця опера.
— Про що вона?
— Про кохання, звісно.
— Але ж кохання — це щастя, — дивлячись йому в очі, прошепотіла Олена.
— Тільки не в цій опері. Я тобі обов’язково передам фільм, створений знаменитим Зіфереллі за цим твором.
— Розкажи мені, хоч коротенько, що ж там відбулося?
— Головна героїня Сантуца має нареченого Турідо, але він не може забути колишнє кохання — Лолу, яка вийшла заміж. Сантуца ревнує, переслідує Турідо і страждає. Вона падає до його ніг і благає повернутися до неї, але коханий жорстоко її відштовхує і біжить за Лолою. Ревнощі досягають апогею, дівчина розповідає чоловікові Лоли про зраду дружини. Його очі наливаються люттю і він присягається вбити Турідо. Сантуца розуміє, що зробила непоправну помилку, але вже нічого не може змінити.
— А далі?
— От власне під час інтермецо вона в розпачі та горі йде самотньо широкою дорогою до церкви, куди побіг Турідо за Лолою.
— І як усе закінчилося?
— Трагічно, як, зрештою, закінчуються італійські опери. Чоловік Лоли викликав Турідо на дуель і вбив його.