Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
— Вони приходять самі по собі, важливо лише запрошувати їх у свою душу.
— Сьогодні поруч кружляло щось чарівне, та воно так і не наблизилося до мене.
— А ви відкрийтеся. Хіба можна проникнути в будинок через замкнені двері та вікна?
— Ви вважаєте, що я замкнена?
— І закомплексована.
— Ви мене ображаєте?
— Аж ніяк, ви весь час озираєтеся на Жоржа — що скаже, як зреагує, а це неправильно.
— Але ж він справді дуже розумний.
— Не заперечую, та не створюйте ідола, яким би не був геніальним ваш чоловік. Ніхто, чуєте, ніхто, не в праві перекривати іншому його шлях.
— Добре бути таким упевненим у собі.
— Я ніколи не боюся робити те, що мені хочеться, навіть якщо декому це й не подобається. Я за знаком Зодіаку Лев, бо народився на самісінького Спаса.
— І вам це вдається?
— Люди поважають лише вільних людей і зневажають рабів.
— Маєте рацію, я ніколи про це не думала.
— А коли ви народилися?
— У липні.
— Ви рак. Не закривайтеся у своїй мушлі, розбийте її, вона вам заважає.
— Чим ще ви займаєтеся, крім журналістської роботи?
— Усім на світі: багато читаю, катаюся на лижах, займаюся альпінізмом і граю на гітарі. Недавно я навіть давав сольний концерт в одному клубі.
— Я також колись грала на гітарі, але це було так давно.
— А у вас є гітара?
— Є, та вона дуже стара і зовсім розсохлася.
— Несіть швидше сюди, спробуємо її вилікувати.
Олена винесла зі спіжарки гітару, витираючи її від пилу.
— Так. Поглянемо, що у нас тут не гаразд, — почухав скроню Жан, — справи кепські, але не безнадійні, погано лишень, що деякі струни потріскали.
— У мене десь завалявся здавна комплект німецьких срібних струн, треба лише пошукати.
— Ну то негайно знайдіть! — радісно вигукнув гість.
Жан дістав з кишені металевого ключика і заходився підганяти гриф до деки.
— Знайшла! — радісно влетіла на кухню Олена.
— От і чудово, тепер цей вечір запам’ятається надовго.
Жан виявився майстром справи, за короткий час старенька гітара забриніла новими голосами.
— Ви чудово граєте, де ви вчилися? — зачаровано спитала Олена.
— Ніде, сам.
— А чому ви не співаєте?
— Зі співом у мене гірші справи, я не маю голосу.
— Я не вмію так грати, як ви, знаю лише декілька акордів.
— А ви співаєте?
— Так, — сором’язливо опустила очі Олена.
— Тоді я хочу вас послухати, — наполягав Жан.
— Жартуєте, я вже сто років не співала і не грала.
— А на сто перший почнете, я уважно вас слухаю.
Олена взяла в руки гітару, їй пригадалися старі романси, які полюбляла колись давно виконувати в колі друзів. На диво, цього вечора вона була «в голосі», а це буває не завжди, особливо коли хочеться справити враження.
— Ви мене взяли за душу, — не зводячи очей з Олени, промовив Жан.
— Мені здавалося, що я все забула, виявляється, це не так.
— Навіщо ви так жорстоко поводитеся зі собою? Як можна так себе не любити?
— Мені завжди навіювали мою недолугість і непричетність до мистецтва.
— Це неправда, колись ви так не думали.
— Воно мені стало не потрібним, я ж не маю перед ким виступати.
— У мене є ідея! — захоплено підхопився Жан. — Ви завтра співатимете перед гостями в ресторані.
— Що ви, навіщо їм мій спів?
— Навіть і не думайте, ліпше виберіть репертуар, а ми зараз разом потренуємося.
Олена запропонувала кілька мелодій. Жан уважно прослухав кожну.
— Як на мене, я б вибрав перші дві й останню, а ви як уважаєте?
— Маєте рацію, вони і мені більше до вподоби.
— Так, вибір зроблено, тепер час іти спати, завтра продовжимо нашу розмову, — підсумував Жан.
Олена навшпиньки зайшла у спальню, тихо роздяглася і лягла. Її переповнювали незрозумілі почуття. Цей день, без сумніву, був знаменним. Що він приніс нового? Бажання жити і творити шедевр, а може, ще щось? Вона наче стояла перед зачиненими дверима, які ось-ось розкриються, а там, за ними, чекає щось прекрасне і бажане.
Гості збиралися на восьму вечора. Олена виглядала розкішно. Її облягала довга чорна сукня з глибоким декольте, яке увиразнювало жіночі принади. Георгій і Жан одягли смокінги з метеликами. Вона почувалася справжньою королевою поруч з двома принцами. Душа підказувала, що вечір буде особливим і приготував багато сюрпризів.
— Ти змінилася до невпізнання, — привітав її Олесь.
— Дякую, уродини мого чоловіка для мене є найважливішим святом.