Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
— Тут я з тобою зовсім не погоджуся, ці пісні створені не натовпом, як ти зазначив, а окремими геніями, і лише потім перетворилися на народні.
— От ти сам собі й заперечив, — весело засміявся Жан, — отже, ці генії творили не в шухляду, а для людей. Уявляєш, яке щастя для митця, коли його твір стає всенародним. Це означає, що йому вдалося зрозуміти душу народу. Пантелій бачить божественне в кожній дрібничці, погодься, у цьому є щось особливе. Він обожнює хор, а для тебе найважливішим є соліст. Vox populi — vox dei [8].
— Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нічого цінного в пиякові, що вештається біля смітників, — не здавав позиції Георгій, — та й якщо добре розібрати, то уся народна музика дуже одноманітна — плаксиво-страждальна. Вона вся віддзеркалює лише внутрішню драму, а правдиве мистецтво — багатопланове. Я ніколи не повірю, що воно може стати доступне волохатим вухам.
— Ти маєш на увазі ослячі вуха короля Мідаса, який насмілився поставити земне понад божественним? — засміявся Жан.
— Його і всіх, хто намагається порівняти непорівнянні речі, — зі злістю процідив Георгій.
— Розповідати можна будь-що, людям можна наплести різних небилиць про прекрасні недосяжні далі, однак лише до часу. Людина є в душі дитиною, її легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надумані фантазії. Їй потрібний хліб насущний, а не химери, і тоді ти залишишся сам зі своїм вигаданим мистецтвом.
— Давайте дружно борсатися в пилу та болоті й не прагнути злетіти. Розумієш, друже, тих, що відчули смак польоту, униз не заманиш ніякими пряниками. Хіба можна птахів переконати ходити пішки?
— Гаразд, ти, як завжди, переконливий. А де той диск з кантатою Баха «Змагання між Аполлоном і Паном», подарований Пантелієм?
— Не пам’ятаю, куди його заховав, може, потім знайду. Я щось зовсім забув про нього, до речі, мені завжди подобався вислів Плутарха «Помер великий Пан», — зло пхикнув Жорж.
— Я не можу погодитися з цією фразою, оскільки Пан символізує Всесвіт, є тим, хто сотворив світову гармонію і ототожнений з Космосом. Ще Бекон писав про цього бога дикої природи, який тримає в руках символи гармонії і влади: сопілку з семи тростинок і посох. Суперечка тоді так і не закінчилася. На мою думку, найвищий час приїхати у Францію і завершити її.
— Як би мені хотілося побачити цю чудову країну, — замріяно промовила Олена.
— От і приїжджайте, у мене є свій будинок, живу сам.
— А ти так і не одружився! — вигукнув Жорж.
— Як бачиш, ні, і поки що не маю наміру. Самому жити значно ліпше, нікому не потрібно сповідатися.
— Ну, це до часу, друже.
— Не знаю, може таки наважуся, але сім’я потребує великих затрат, а я наразі, ще не можу її утримувати.
— А як же кохання? — втрутилася Олена.
— Кохання в наш час не є причиною для одруження, це різні речі, — відповів Жан.
— Невже ви ніколи не пізнали кохання?
— Його неможливо пізнати, ним можна лише милуватися. Кохання наче строкатий метелик, який сидить на квітці, його легко скалічити, досить лише торкнутися пальцями крилець.
— З ваших слів випливає, що шлюб руйнує кохання?
— Саме так, адже він приземлює те, що повинно ширяти у вільному польоті.
Олені не подобався такий диспут, вона зауважила, як від цих слів засяяли очі в Георгія. Гість наче зрозумів недоречність своїх висловів і вирішив не продовжувати.
— Чому довкола нас тиша! — раптом зірвався з місця Жан. — Я хочу, щоб музика заполонила цей гостинний дім.
Гість дістав з дорожньої сумки кілька дисків і подав їх Георгію.
— Вибирай будь-який навмання.
Помешкання наче засвітилося після перших акордів Concerto Grosso B-minor Вівальді, від чого Жанові очі засяяли особливим вогнем.
— Хіба це не диво? Прислухайтеся, як звуки проникають у кожну клітинку душі. Ця могутня сила огортає нас потужним снопом сонячного проміння. Якби кожну дитину з народження навчали слухати музику, то ці рожевощокі малюки у дорослому віці ніколи б не перетворилися на негідників. Музика змушує задуматися про сенс життя і наше покликання. Пірнайте якнайглибше у води океану вашої душі. Нічого не бійтеся, там можна пізнати те, про що ви забули.
Один твір змінював інший. Олена не могла зрушити з місця. Мелодія лилася нескінченним потоком, вібруючи у повітрі і передаючи коливання тілу. Від цього резонансу на очі навернулися сльози.
— Вибачте, але мені чомусь хочеться плакати, — сховала обличчя в хустинку Олена.
— Це перший крок до пробудження. Душа подібна до немовляти в утробі матері. Там вона може вічно спати, так і не прокинувшись. На щастя, чарівні звуки збудили її і тепер немовля потребує їжі, щоб мати силу зростати далі. Не дайте їй знову задрімати, плекайте душу, і вам воздасться сторицею, — заплющуючи очі, промовив Жан.
8
Голос народу — голос Божий (з лат.).