Українська література 17 століття

І непогоду давай, боже, когда треба,

а тогда удержуй, як її нам не треба.

Тілько ж во всяких речах воля твоя, боже, і твоя, владичице і наша госпоже!

Єднак просим, подавай і безведрность мірно, жеби християнський род не тужив безмірно.

О ШКОЛЯРАХ, ДРОВА КРАДУЩИХ,

І О ШКОЛІ

Школа — церковний угол, так ся називаєт,

кгди ж церковних набоженств дітей иаучаєт.

І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,

а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,

Бо, мовять, школа всяким странним дом..єст вольний, але, єднак же, праве он не своявольний.

І причетниками теж школярі ся іменують, , поневаж церкві святой щире услугують.'

А що часом вкрадуть дров, же не міть где взять,' міщане і селяне не хотять купувать.

А знаю, же б тим ділом люде не згрішили, іж би когда на який возок ся зложили.

Годило б ся церковним слугам то вчинити або з двора готових їм не зборонити.

Могло б милостинею й тоє ся назвати, а їм би рачив за то бог нагорожати.

Приповість же в школяров: не вкрав, але достав,— а ти, боже, за дрова гріха їм не постав.

А по-козацький, хоч вкрав, то мовять, же добув — кождий, розумію, козак о том слові чув.

А ви, панове, за сей вірш не подивіте і хто його написав, і того простіте.

О СОБОРНОМ ТРУЖДАНІЇ

Не дармо повідають, где, мовять, людей купа, там не буде боліти праве нікгди у пупа.

І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша,— правдивая то з віку реч і приповість наша.

І священик теж мовить: «Миром богу ся молім»,— і ми не надсядемся, єсли тоє сотворим.

Бо тяжкая робота єдного надсаждаєт

і працюючим збитнє здоров’я умаляєт.

І для того треба нам собором працювати і, як могучи, своєй силки остерігати.

О УПАДАЮЧИХ ХРИСТИЯНЄХ В НЕВОЛІ БАСУРМАНСЬКІї

Чтущи мні книги, в єдин час так начитав-єм слово, і, где оно єст, ах, запам’ятав-єм,

Же жиючих в неволях вельми похваляєт і блаженними оних людей називаєт.

Ми ж речем: не дай боже тих блаженств нам міти, але, жеб не дождали їх наші і діти.

Бо в неволях і віру часом повреждають, кгди і басурманами іниї ставають,

А которий не станет, терпить зле неволю,

покуль умрет або бог визволить на волю.

І що там за розкош, і якоє блаженство,

же на всяк день в роботах злоє окрутенство. Разві котрий щасливий, будет жить поволі, і жону поймет вірну, єднак же в неволі. Поневаж в наш край і тих турці не пущають, аж кром фортелями котрими вихожають І, винїедши, тогда ся блаженним назвет,

кгди без скорбі з багатством бог його пронесет. А єднак нечестивих юж нравов набрався,

когда меж невірними людьми розживався — Смісиша-сь бо в язиціх, навикша їх ділом, іж оскверниша-сь мнозі душею і тілом.

Зачим не давай, боже, вірних в ту неволю,

леч храни, да будуть зде творить твою волю.

ВІРШ, ПРОЩЕНІЯ ПРОСЯЩИЙ,

ДО ВСЯКОГО ЧИНА ЛАСКАВИХ ЧИТЕЛЬНИКОВ

Кому вподобаєт та книга, благословіть,

а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.

Із меж вас мієт бити, же всі біди знаєт,

прето нехай за сію книжку мя прощаєт.