Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Бо мовять: вольно псові і на бога брехать, і на кого-кольвек, як псові, также щекать.
Бо що і од шибениць котрії втікають,
і тії в монастирях часом ся освобождають.
А чернець, в монастирю не хотящий жити,
єдно то будет бісу по вандровках служити. Котрий і нагороду од нього восприймет —
пропасть вічну, кгди душу його той собі приймет. І хто ж того в поминник может уписати
і з преставльшимися братіями поминати.
Нехай уже сам себе такий поминаєт і богові за діла злії одвіт даваєт.
А поминанія он отнюд не достоїн,
але осудовиська і по смерті достоїн.
Єсть же то правда, як не єдної матері-діти:
іний, хоч странствуєт *, да статок будет міти,
Не пойдет таковий где в корчму ночувати, але до священика может ся впрохати **,
Або хоч і до простих, так же людей чесних, а не до корчемних котрих домов безчесних,
І подякуваннє людям добрим, вставши, оддати і в путь свой, где надобно, з богом поспішати,
І не будет той в граді і в весі медліти,
тілько паче в монастир вп’ять жити хотіти ***. Тому, кгди попросить, і ялмужну дать годиться — будет бо за дающих той богу молиться.
І як в монастирю начнет знову пробувать,
начнет за благотворців к богу мольби вношать.
І аз, пишущий се, тож некгдись провандровався — люб в далекії краї, да зле не блукався,
І вп’ять беззазорно став в манастир поспішать
і в нім по-давньому, з ласки божої і старших, пребивать. А неуважних плутов тих не похваляю,
єднак не волочитись і тим щиро прияю.
Бо лучшей на єдном єст місцю стокрот жити і в обителі святой безропотно служити.
На полі рукопису авторське уточнення: «ідет».— Ред.
На полі рукопису авторський запис: «Не маш в книзі сій большого над сього вірша —■ 90 строк і чотири».— Ред.
На полі рукопису авторське уточнення: «бавитись».— Ред.
Так мощно і богові, чаєм, угодити
і, през помощ його, всі гріхи оддалити.
Прето і ви, братіє, звольте ся возвращать
к монастирям на житла і до смертей пробувать
Неісходно, бо всяк в монастирю живущий
обрящет блаженство в сей вік і в будущий.
Котрого блаженства вам і мні дай боже заслужити, би-хмо през заслуги могли по смертєх в небі жити.
Чого і вп’ять вам зичу, і дай то боже,
а волочитися безпутне барзо непригоже.
Уже ж і од вас, вандровних, прощенія желаю, а од вандровок вас богу в храненіє вручаю.
О ДРУЗІХ ЗИЧЛИВИХ
З давніх часов приповість тая то пробуваєт: не мій собі сто коп, як сто другов,— повідаєт.
Бо сто коп, як то мовять, гроші — слина, а друзі не забудуть, як якая година,
Ховай, боже, пригоди, аж так тобі помогуть і подадуть рятунку, як котрії ізмогуть.
Прото треба із всіми по-друзькій пробувати і всіми силами їх ласки запобігати.
Бо хто не хочет людям людськості виявляти, того і в пригоді мало будуть рятувати.
Кгди мовять не імай ся хто-кольвек за пригоду, не дай, боже, кождому, аж будет міть свободу.
Зачим, прошу вас, з всіми приязливе живіте і друг за друга єще і богу ся моліте,
А вас бог, яко отець синов, будет любити
і од всяких напастей всегда станет хранити.
О УБОГИХ ЛЮДЄХ
О горе бідним людєм убогим на світі,
же не могуть скутечної радості іміти.
А багатому аще і скорб часом ткнеться,
то в том же йому часі рихло і минеться.
Бо багач суддям очі мздою забиваєт і тоєю до конця оних осліпляєт.
А убогий неборак, хоч мало споткнеться, певне, побіденному, дармо не минеться.
Або будет в здоров’ю бідний шванкувати іли которим іним лихом торгувати,
І єсли од багатих милості не получить,
то, хоч рад або не рад, з душею розлучить
0 боже, чому ж то ти вбогих опущаєш,
на скорб і на сльози їх оком не смотряєш? Чи тим, же багач царство может купувати, а ти, яко бог, можеш і нендзному дати,
А поневаж судія єст-єсь справедливий,
сотвори ж і на землі в панов суд правдивий, Аби тя, судію, больш юж не оскорбляли
і жеби безвинне душ больш не погубляли. Але даруй властєм мир і любов в їх серця,
молим ті ся, господи наш, од всього серця.
О БАГАТСТВІ І О НИЩЕТІ
Кождий би хотів собі також багатим бить,
але мусить на світі так жить, як набіжить,
1 тим рогом чесатись, которим достанет —
і будет троха іміть, як робити станет.
Бо убогих повсюду больше єст найпаче, і правдивая то річ єст, а не іначе. Багатство кому то бог ісхочет даровать, іний мало на тоє будет і працьовать,
А іний, хоч през ввесь вік труди полагаєт, а єднак, побіденник, мало чого маєт,
І день од дня працюєт і не может міти,