Українська література 17 століття

*

Которих во одхланях моїх повно

*

І завше у мене їх єст много,

*

А хто ж у мене єще не будет,

той до скончання світа мене не забудет.

Ад до Люципера мовить:

Пане Люциперу, пане старосто,

хоч у тебе самого слуг тисящ сто,

Чомусь мні гадки великії в голові здоймають

1 фрасунки немалії мене строскають.

Зажиймо ми поради, а Христа того занехаймо,

і слуг своїх к себі заволаймо,

І кажімо ми їм, аби тому Христу дали покой,

жеби його не зачіпали, щоби і нам бив упокой. Мілем Лазара четверодневнаго у себе,

*

А кгди он заволав словом своїм кгвалтовим,

*

І вирвав у мене із зубов острих і притупив, которії собі од віка мів.

І тепер ся того бою,

жеби мні не було клопоту з тобою.

Люципер до Ада мовить:

Не фрасуйся, пане Аде наш!

❖

Хто вже не буде у тебе,

а ти будеш міти Іїсуса у себе.

Єсли ж то так страшен Маріїн син,

ово і я постараюся і буду шукати на нього яких

причин.

Уже напустив на нього жидов, і войшли у раду, аби на нього найшли фальшивую зраду,

І до того за злость його подмовив Іуду, аби видав Іїсуса до фальшивого суду.

Чинить ся богом, а хто ж перед ним стоїть?

Не вижу і я його, бо ся он і мене боїть.

А од тих апостолов дванадцяти

*

*

не будемо боязливими, хоч би било і тисящ

кілька двадцять.

І буду на нього міти сторожу пильную

од слуг своїх, од которих маю приязнь

прихильную.

В каждой годині буду знати,

*

Що той Іїсус будет уміти

і що будет чинити.

Ад до Люципера мовить:

Людиперу-старосто, добрий друже,

прошу тя, коло господарства мойого пильнуй

дуже.

Але рачте Христа не зачіпати,

бо мої усі жили починають дрижати.

Боюся я, аби мні не було яких страхов,

аби-сьмо не утратили пекельних кгмахов.

Люципер до А д а мовить:

Пане Аде мой, чому єси так боязливий?

Не бачиш перед собою войська, а так лякливий. Не тривож мене і моїх слуг вірних, которих маю і у сторонах чужих.

Але, Аде, добрую надію маю, душу Христову собі поймаю.

Зараз пошлю з войськом старшого воєводу Трубая, а другаго Бенеру под Єрусалим до великаго гаю, Аби Христа пильно стерегли,

жеби ангели душі його до неба не взяли.

Люципер до слуг мовить:

Гей, панове воєводи, пане Бенеро і ти, Трубаю, а я вас для того до себе волаю,

Жеби-сьмо поради зажили,

а того Іїсуса душі до неба не пустили,

Бо його жиди конечне разп’ясти мають

і о тоє пильно старають.

І нам ся о тоє пильно треба старати,

аби-сьмо до себе душу його могли поймати.

Тепер би-м бив пан всього світа,

*

Безпечне біжіте,

а душу його пильно стережіте,

Аби-сьте того Іїсуса поймали,

а мні о том рихло знати давали.

Люципер мовить до Ада:

Юж-єм, Аде, послав по Іїсуса слуг своїх вірних, Бенеру і Трубая, воєвод немалих.

А кгди будуть бубнити,

в той час душу його будуть провадити.

А ми сюда ангелов не допускаймо